Як уберегти печериці від шкідливих нематод

0
11695

Печериці – це найвідоміші та найпоширеніші у світі гриби. Наразі відомо понад півсотні різних сортів печериць, які використовують для приготування величезного різноманіття страв. Адже завдяки своїм корисним властивостям, доступності та прекрасним смаковим якостям ці гриби завжди були цінним і корисним продуктом. Тому на сьогодні все більше людей цікавляться і приділяють увагу такій галузі бізнесу, як вирощування печериць у домашніх умовах.

Зазвичай процес вирощування грибів – дуже захоплива справа без особливих клопотів, однак деякі грибівники зіштовхуються з досить неприємною проблемою: урожайність плодових тіл невисока, хоча агрохімічні показники компосту і покривного матеріалу – оптимальні, а виконання всіх вимог щодо догляду за культурою – ретельне і своєчасне. Замість дружної хвилі плодоношення, яка вкриває суцільним білим килимом грибних капелюшків всю поверхню ґрунту, плодові тіла з’являються несинхронно і на деякій відстані один від одного. На окремих же ділянках плодоношення відсутнє повністю. Спостерігається локальне відмирання гіфів грибниці, унаслідок чого загальна площа безплідних зон поступово збільшується і до кін-ця циклу здатна сягнути 40% і більше площі, зайнятої під вирощування печериць. Це призводить не тільки до значних втрат грибного врожаю, а й до суттєвих фінансових збитків. Поява таких плішин та зниження продуктивності культури можуть бути викликані різними чинниками – від неякісного міцелію до недотримання хоча б одного мікрокліматичного параметра. Однак справжня причина настільки маленька і непомітна, що фермери навіть не здогадуються про її існування. А мова йде про фітопаразитичних нематод, які мешкають у компості і покривному матеріалі, а як джерела харчування використовують лише здорові клітини міцелію грибів і ніколи не паразитують на плодових тілах.

ВИДОВИЙ СКЛАД

Видовий склад нематод-паразитів печериць характеризується ве ликою різноманітністю. На сьогодні їх зареєстровано понад 20 видів, які належать до рядів Аphelenchidai Tylenchida. Проте найбільш розповсюдженими і небезпечними вважаються кілька – це грибний дитиленх Ditylenchusmyceliophagus, компостний афеленх Аphelenchoides composticola, грибний парафеленх Paraphelenchusmyceliophthorus та вівсяна нематода Aphelenchusavenae.

Незначної шкоди грибам здатні також завдавати сапробіотичні види нематод ряду Rhabditida (виявлено близько 50 видів, які належать до 5 родин). Ця група нематод харчується бактеріями і в процесі своєї життєдіяльності виділяє велику кількість ферментів та токсинів. Як наслідок – відбувається збільшення рН середовища та підвищення температури субстрату. Такі несприятливі умови призводять до ослаблення росту міцелію грибів та зменшення їхнього врожаю.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ШКІДЛИВІСТЬ

Усі види фітонематод мають прозорі червоподібні тіла, довжина яких коливається від 0,5 до 0,9 мм. Вони дуже активні, швидко розмножуються і так само швидко поширюються на великі території, що іноді набуває характеру епіфітотії. Ці підземні шкідники живуть і харчуються виключно під землею, жодним чином не вражаючи наземної частини гриба. У цьому криється найбільша їхня небезпека – фермери не одразу їх помічають і не можуть визначити причину захворювання грибів.

Потрапляють у приміщення, де вирощують печериці, фітонематоди разом із соломою, торфом, ґрунтом, гноєм, водою, курячим послідом, а також із різними відходами сільськогосподарського і промислового виробництва, які використовуються у грибівництві як сировина для приготування субстратів.

Цікавим є те, що переносити н-матод можуть і деякі види шкідників, зокрема грибні мухи та комарики, а також самі працівники разом із брудним взуттям та інвентарем. Потім розповсюдженню та ураженню грибів цими патогенами сприяє поливна вода. Так, саме у плівці води нематоди досягають гіфів міцелію гриба, проникають усередину і починають живитися вмістом клітин, захисну оболонку яких вони проколюють за допомогою стилета. Щоб повністю спорожнити одну клітину, їм потрібно від кількох секунд до кількох годин. У результаті їхнього харчування клітинні стінки руйнуються й утворюються великі порожнини. Міцелій втрачає рідину, стає тонким, волокнистим, згодом він відмирає, розвиток плодових тіл припиняється, і на поверхні субстрату утворюються порожні місця. До цього часу більшість нематод встигають покинути вже «мертві» клітини та за допомогою вологої плівки, яка утворюється навколо пошкодженого міцелію, пере-повзти на сусідні здорові гіфи. Доведено, що найбільш сприятливим для їхнього живлення та розмноження є молодий павутинистий міцелій, який тільки починає розростатися. При цьому ці шкідливі організми небезпечні не лише самі собою, а й тим, що відкривають шлях для проникнення у клітини іншим патогенним мікроорганізмам, які завершують руйнування грибниці. То скільки ж потрібно паразитів, щоб зруйнувати міцелій печериць та стати реальною загрозою для майбутнього врожаю? Виявляється, що всього три особини на 100 г компосту дитиленхів можуть впродовж двох місяців повністю знищити грибний міцелій, а зараження 100 г субстрату вісьмома особинами парафеленхів або 10 особинами афеленхів через 8–12 тижнів може призвести до припинення плодоношення печериць.

Навіть невисока чисельність цих патогенів може дуже швидко пере-творитися на цілу армію ненажерливих черв’яків. Адже окрім того, що нематоди «проживають» у компості й покрівельній суміші та використовують живі клітини грибниці як джерела харчування, вони там ще й інтенсивно розмножуються. Так, після запліднення самиці відкладають велику кількість яєць, з яких через кілька діб вилуплюються молоді личинки. Згодом вони досягають статевої зрілості, і процес розмноження цих паразитів повторюється знову і знову. Загалом цикл розвитку нематод від яйця до дорослої особини триває не-довго – від восьми до 42 діб (залежно від виду та температури). Тому протягом всього періоду вирощування грибів покоління фітогельмінтів ідуть одне за одним, а їхня чисельність зростає в геометричній прогресії. Зокрема, популяція D. myceliophagus з 50 особин всього за один місяць може збільшити свою щільність до 100 тисяч особин. Це стосується й інших видів також: п’ять –сім особин А. composticola за три тижні здатні розмножитися до 100 тисяч особин, а один черв’як цього виду за 15 тижнів може народити близько 500 тисяч своїх нащадків. Небагато часу потрібно і P.myceliophthorus – за вісім тижнів його чисельність з восьми особин збільшується до 450 тисяч. Зрозуміло, що за такої кількості фітогельмінтів у грибному субстраті про високий урожай печериць годі й мріяти.

Саме в період масового розмноження нематод, коли щільність їх популяцій досягає сотень тисяч особин, цих паразитів можна помітити неозброєним оком. Адже тоді вони здатні переходити в так звану «стадію роїння» і формувати на поверхні покривного матеріалу вертикальні білі ниткоподібні стовпчики заввишки 5–7 мм, які повільно рухаються в повітрі. Ці стовпчики не що інше, як десятки і сотні тисяч щільно з’єднаних між собою нематод, які виповзли на поверхню і перебувають у стані спокою. Було відзначено, що ці ниточки вкриті липкою речовиною та легко приклеюються до будь-якого предмету: стінок ящиків, коробок, інвентарю, рук, комах тощо і є джерелом розповсюдження нематод на нові ділянки, де вони швидко починають розмножуватися і створюють додаткові вогнища захворювання. Тож утворення таких білих, майже прозорих ланцюжків є однією з характерних ознак ураження печериць саме фітонематодами, а не іншими шкідниками або збудниками хвороб. Окрім наявності на покрівельному матеріалі стовпчиків із нематод ідентифікувати захворювання допомагає і специфічний запах. Його можна відчути, коли плодові тіла вже не з’являються, і на поверхні утворилися плішини. Цей запах зумовлений впливом мікроорганізмів, які заселяють грибний компост після того, як нематоди знайшли нове джерело харчування. Проте не лише високий потенціал розмноження дозволяє цим «маленьким істотам» існувати у грибному субстраті. Щоб пережити несприятливі для життєдіяльності періоди, наприклад, висушування зараженого компосту, вони впадають у тривалу сплячку – анабіоз. Таким чином личинки грибного дитиленха можуть залишатися життєздатними у стані глибокого сну до двох років. Потім за настання сприятливих для їхнього розвитку умов вони «прокидаються», проникають у гіфи міцелію та починають там живитися і розмножуватися.

ЗАХОДИ ЗАХИСТУ

На сьогодні сучасні промислові технології вирощування печериць дозволяють повністю контролювати чисельність паразитичних видів нематод і підтримувати її на економічно безпечному рівні. Однак якщо вони все ж таки потрапили до приміщення, де вирощуються гриби, і щільність популяцій досягла цифри з кількома нулями, то боротися з ними досить важко, а головне – не всі засоби захисту для цього підійдуть. Так, у «Переліку пестицидів i aгpoxiмікатів, дозволених до використання в Україні» немає жодного нематициду, який можна було б використати проти фітонематод. Тому запобігти втратам врожаю печериць від цих шкідливих організмів в умовах монокультури допоможе лише система захисних заходів, яка ґрунтується на комплексному застосуванні агротехнічних, організаційно-господарських, санітарно-гігієнічних та профілактичних принципів. Ретельне їх виконання дозволить також відвернути розповсюдження нематод на незаражені ділянки. Отже, необхідно дотримуватися наступних правил:

  • використовувати вихідні мате-ріали для приготування компосту і покривного матеріалу тільки хорошої якості та без порушення рекомендованих умов і термінів їх заготівлі та зберігання. Не допускається застосовувати перезволожену, стару, погано очищену солому.
  • грибний компост треба готувати виключно на бетонованій чи асфальтованій підлозі.
  • під час пастеризації компосту необхідно чітко дотримуватися температурного режиму 600С і не допускати його підсихання під час транспортування й переміщення.
  • покривний матеріал перед його занесенням у камери повинен бути продезінфікований: найкращий спосіб – пропарювання впродовж шести годин за температури 600С. Обробка його формаліном або іншими препаратами не гарантує знищення нематод.
  • у культиваційних приміщеннях перед початком вирощування печериць проводять знезараження стін, підлоги та стелажів. Для цього стіни білять вапном із додаванням 20-30% мідного купоросу, а підлогу та стелажі дезінфікують 1%-им розчином гіпохлориту натрію або 4%-им розчином формаліну. А після закінчення технологічного циклу перед заклад-кою нової партії проводять термічну обробку камер парою за температури 65-75°С протягом 12 годин. Після проведених заходів приміщення обов’язково провітрюють.
  • небажано використовувати дерев’яні конструкції, адже їх важко дезінфікувати.
  • постійно мити та обробляти формаліном або іншими препаратами техніку, обладнання, інструменти, інвентар, тару тощо, які використовуються під час проведення технологічних операцій, виконанні робіт з догляду за культурою та збирання врожаю.
  • за кожним працівником мають бути закріплені інвентар, спецодяг і спецвзуття, які вони повинні утримувати у чистоті.
  • для дезінфекції взуття перед входом у приміщення, де вирощуються гриби, необхідно покласти килимок або поставити ящик із тирсою. Їх слід просочити дезінфікуючим розчином.
  • культиваційні приміщення треба забезпечити хорошою теплоізоляцією та обладнати системою вентиляції і водопостачання. Двері мають герметично зачинятися. Якщо у приміщеннях є вікна, то їх обов’язково завішують сіткою, щоб запобігти проникненню комах.
  • у системі повітропроводів повинні бути встановлені фільтри для мікробіологічного очищення повітря, що надходить.
  • приміщення бажано поділити на чисті і брудні зони та максимально ізолювати їх територіально. У чистих зонах проводять вивантаження пастеризованого субстрату, сівбу міцелію, а також тривають ріст та розвиток плодових тіл. Брудні зони – це спеціальні господарські приміщення або ж ділянки на вулиці під навісом, де зберігаються вихідні матеріали та відбувається приготування грибного субстрату. Такі приміщення повинні бути ізольовані від приміщень, де вирощуються гриби, і мати окремий вхід, а ділянки – знаходитися якнайдалі від чистої зони.
  • виконання технологічних операцій має бути організоване так, щоб спочатку виконувалися чисті роботи, а потім – брудні. Тому переміщення робітників, техніки та продукції повинно відбуватися з чистої зони в брудну, а не навпаки.
  • будь-які роботи і переміщення завжди починають з тих приміщень, де вирощування грибів тільки розпочате, і закінчують тими, де плодоношення добігає кінця, стежачи за дотриманням усіх мікрокліматичних параметрів.
  • упродовж усього культивацій-ного циклу слід підтримувати оптимальні режими температури (22-240С під час проростання грибниці і 14-160С під час плодоношення) й воло-гості (80-95%). • регулярно проводити спостереження за появою стадії роїння нематод та утворення плішин на поверхні субстрату. Виявлені вогнища необхідно одразу ізолювати та дезінфікувати – прогріти за температури 710С.
  • для контролю та зниження чисельності шкідливих комах використовувати ентомологічні клейові пастки, які розвішують у робочих коридорах та камерах із розрахунку 1 пастка на 5–10 м2. Якщо щільність популяцій шкідників перевищує порогову, то потрібно застосувати рекомендований інсектицид. Потім усі приміщення провітрюють.
  • всі відходи після збирання врожаю грибів та відпрацьований субстрат складають у спеціально заготовлену тару (великі поліетиленові пакети одноразового використання) та одразу вивозять з виробничої території. Залишати такі біологічні відходи біля культиваційних споруд суворо заборонено.

Вирощування печериць– справа хоч і цікава, але досить серйозна, бо потребує чіткого дотримання технології, виконання багатьох рекомендацій та вимог щодо догляду за культу-рою, наприклад, застосування заходів захисту проти шкідливих організмів, в т.ч. й паразитичних видів нематод. Але результат у вигляді багатого врожаю ароматних і смачних грибів для свого столу або для продажу виправдовує всі докладені зусилля.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here