ПУХИРЧАСТА САЖКА КУКУРУДЗИ ЦУКРОВОЇ

0
1139

Пухирчаста сажка кукурудзи та її збудник – гриб Ustilagozeae Unger (Ustilagomaydis (DC.) Corda) здавна привертають увагу дослідників і виробничників. Даний патоген є доброю моделлю для лабораторних експериментів біологів і фітопатологів. Питання шкідливості хвороби часто є дискусійними. Існує думка, що захворювання є менш економічно небезпечним у порівнянні з іншими видами сажок сільськогосподарських культур. Однак у випадку ураження рослин рівень втрат урожаю може коливатися у широкому діапазоні – від 2–3 % до 100 %. В окремих регіонах світу гали пухирчастої сажки кукурудзи навіть використовуються як делікатесний продукт харчування. Ряд авторів вважають, що молоді нарости, в яких ще не утворилися теліоспори, неотруйні, а при формуванні спороношення вони можуть бути токсичними.

Ураження грибом U. Zeae качанів кукурудзи цукрової призводить до втрати ними товарного вигляду та унеможливлює їх реалізацію для приготування і споживання у вареному вигляді. Поширення хвороби створює перепони для переробки кукурудзи з метою заморожування aбо консервування. Так, зрілі теліоспори, що потрапляють під час збирання врожаю, осідають між зернівками, забруднюючи їх, a процес очищення потребує додаткових зусиль.

Пухирчаста сажка поширена скрізь, де вирощується кукурудза. Патоген уражує усі надземні органи рослин: повітряні корені, стебла, листки, качани і волоті. Найчастіше інфікуються качани, стебла та репродуктивні бруньки.

Діагностувати хворобу в польових умовах можна за комплексом візуальних макроознак. Її симптоми проявляються у вигляді типових здуттів і пухирів різної конфігурації та розмірів. Спочатку вони виявляються на молодих листках і їх піхвах, іноді на надземному корінні. Сильне ураження спостерігається на сходах, коли відбувається зараження верхівкової бруньки.

Починаючи з періоду утворення у рослин 5–8 листків, хвороба проявляється на листках і стеблах. Надалі пухирчаста сажка поширена на волотях, а на початку цвітіння – на качанах. Після викидання волоті та початку цвітіння заражаються пазухові бруньки.

Початкові видимі симптоми хвороби характеризуються утворенням блідої плями, що злегка піднята. Далі відбувається поступове її розростання і перетворення на здуття, заповнене спочатку сірувато-білою м’якоттю. У процесі розвитку захворювання здуття змінюють свою конфігурацію і консистенцію. При дозріванні їх вміст перетворюється на чорно-оливкову масу теліоспор, що порошить. Коли оболонка жовна розтріскується, останні розпорошуються. Найбільших розмірів здуття бувають на качанах і стеблах.

На уражених листках зазвичай утворюються маленькі, групами шорсткі зморшки, які часто підсихають до утворення спор. В окремих випадках теліоспори продукуються.

Рослини інфікуються патогеном протягом усього періоду вегетації. Найбільш висока їх сприйнятливість до хвороби спостерігається від часу викидання волоті до молочної стиглості.

Від зараження до появи наростів проходить приблизно 2–3 тижні. За вегетацію кукурудзи гриб може формувати 3–5 поколінь, чим і пояснюється сильний прояв захворювання до початку збирання врожаю.

За наявності краплинної вологи теліоспори проростають протягом декількох годин. Оптимальна температура для їх проростання 23–25 °С, за 15–18 °С цей процес сповільнюється, а за 12 °С і нижче – припиняється.

Гриб U. Zeae не розповсюджується по рослині дифузно, тому кожне здуття утворюється у тому місці, де відбулося зараження рослини.

Ступінь розвитку пухирчастої сажки залежить від вологості грунту. За оптимальної вологості (60 % ПВ) ураженість рослин завжди менша, ніж за низької (40 %) або високої (80 %). Коливання вологості грунту викликає зростання ураження рослин.

Ураженню кукурудзи збудником пухирчастої сажки сприяють пошкодження, викликані шкідниками або механічним шляхом. У загущених посівах кукурудза інфікується сильніше. Посушливі роки несприятливі для розвитку хвороби.

Основним джерелом інфекції є теліоспори, які знаходяться у незруйнованих здуттях. Навесні під час обробітку ґрунту вони руйнуються, спори з них розносяться вітром і є первинним джерелом зараження рослин. Патоген може заноситися у поле з насінням, на якому іноді зберігаються життєздатними його теліоспори.

Захист кукурудзи від пухирчастої сажки слід починати з ліквідації джерел інфекції (видалення з поля післяжнивних залишків, знищення жовен і сильно уражених рослин, проведення оранки).

Вирощувати кукурудзу на колишньому місці доцільно не раніше, ніж через 34 роки. Пшениця озима, буряк, гречка сприяють очищенню ґрунту від збудника сажки. На беззмінних посівах через накопичення інфекції (теліоспорпатогену) ураженість сажкою з року в рік зростає.

Культивувати гібриди кукурудзи цукрової з підвищеною стійкістю проти хвороби. Насіннєвий матеріал необхідно протруювати. Для цієї мети використовують один із дозволених препаратів.

Проведення сівби в оптимальні терміни і на оптимальну глибину, внесення фосфорно-калійних добрив. Загалом своєчасне виконання усіх агротехнічних заходів, які сприяють росту та розвитку рослин, зменшує уражуваність рослин кукурудзи збудником пухирчастої сажки. Надлишок азотних добрив підвищує інфікування рослин патогеном. Під час догляду за рослинами слід уникати їх механічного травмування. На присадибних ділянках гали пухирчастої сажки видаляють (до початку розсіювання із них спор) і утилізують (наприклад, компостують).

М.Й. Піковський, к.б.н., НУБіП України

 

 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here