ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ КАНТАЛУПИ

0
11694

Диня канталупа (Cucumis melo L.var. Cantalupensis), або Мускусна, або Американська, або Тайська належить до родини Гарбузові (Cucurbitaceae). Вона була завезена в Західну Європу з Азії під час хрестових походів. Згідно з легендою, була піднесена як незвичайна страва Папі Римському в XV столітті. Плід так йому сподобався, що він наказав вирощувати його у своєму маєтку в італійській провінції Канталупи, за що вона і отримала свою основну назву. І сьогодні ця диня однаково популярна як у Старому, так і у Новому світі. Американською диню прозвали за популярність в Америці, де виведено багато її генотипів. А оскільки сьогодні велика кількість канталупи вирощується в Таїланді, то ще її називають тайською динею.

Рослини досить потужні. Стебла стеляться, листя велике, темно-зеленого кольору. Плоди можуть бути різної форми: округлої, овальної або мають форму приплюснутої кулі. Поверхня буває і гладкою, і сітчастою, по якій ідуть широкі ребра, розділені вузькими і глибокими борознами; шкірка дуже товста, зморшкувата або навіть бородавчаста. Забарвлення плодів має жовтуваті відтінки або помаранчевий колір, іноді світло-зелене зі смужками. М’якоть переважно оранжево-червоного кольору, ніжна, соковита, яка тане, і дуже солодка. У сортів із зеленою шкіркою – вершкового кольору, з відмінними смаковими якостями і приємним мускусним ароматом. Маса плодів становить у середньому від 0,5 до 1,5 кг, розміри диньки у цьому випадку рідко перевищують 25 см, у деяких гібридів маса плодів може становити до  4–5 кг. По термінах дозрівання сорти належать в основному до середньостиглих, але є і ранньостиглі гібриди, наприклад, Канталупа жовта F1. Плоди не зберігаються довго, але добре переносять перевезення на далекі відстані. З канталупи отримують відмінні цукати і варення високої якості. Вона невимоглива у догляді, стійка до хвороб і шкідників. Добре росте як на півдні, так і у середній смузі. Склад канталупи можна назвати унікальним, адже серед усіх сортів динь лише у ній присутній каротин. А низька калорійність робить диню цінним і привабливим продуктом.

Склад м’якоті на 100 грамів: калорії – 34, жири – 02 г, насичені жири –0,1 мг, холестерин – 0 мг, натрій – 16 мг, калій – 267 мг, вуглеводи – 8 г, харчові волокна – 0,9 г, цукор – 8 г, білки – 0,8 г, вітамін C – 36,7 мг, кальцій – 9 мг, залізо – 0,2 мг, вітамін B6 – 0,1 мг, магній – 12 мг. Крім цього, до її складу входить багато корисних речовин, а саме: вона виділяється наявністю вітаміну C, який своєю кількістю випереджає кавун у три рази; холін покращує пам’ять; бета-каротин, який є сильним антиоксидантом, сприяє підвищенню опірності і стійкості організму до несприятливих впливів зовнішнього середовища; зеаксантин – різновид пігментів з каротиноїдної групи служить профілактикою інсульту, низки серцевих патологій, сприяє захисту очей від шкідливого впливу ультрафіолетових променів; калій нормалізує серцеву діяльність і тиск. Завдяки присутності в хімічному складі мускатної дині інозину зменшується концентрація холестерину, забезпечується зміцнення волосся. Також вони допомагають роботі шлунково-кишкового тракту, підвищують опірність організму зовнішнім негативним впливам, у тому числі і стресам.

Серед переваг відзначаються такі: грубість сітчастості на шкірці не дозволяє плодам розтріскуватися через надмірну вологу; культура легко переносить вологе і не дуже тепле літо у порівнянні з азіатськими сортами. Диня невибаглива при вирощуванні. Володіє стійкістю і відрізняється відмінним смаком.

З недоліків можна відзначити нетривале зберігання. З цієї причини диню рекомендують вживати в їжу протягом трьох тижнів після збирання врожаю. При більш тривалому зберіганні плоди позбавляються своєї привабливості. Крім вживання в їжу у свіжому вигляді з неї  виготовляють відмінні цукати, варення та повидло. Свіжий овоч чудово втамовує спрагу, але довго у такому вигляді не зберігається. Пасічники отримують у період цвітіння рослин смачний мед, який носить назву бекмес. З насіння готують ароматне рослинне масло. Через її нетривале зберігання, крім звичного всім вживання в їжу у свіжому вигляді, з канталупи виготовляють сухофрукти, але процес цей досить складний і довгий.

Особливості вирощування. Для садіння динь рекомендовано підбирати ділянки, окремі від інших культур. Вони повинні відмінно освітлюватися і прогріватися сонячним світлом, не зазнавати впливу холодних вітрів. Найкраще зупиняти вибір на південних схилах. Добрими попередниками є зернові, бобові, білоголова капуста, часник, цибуля, огірки. Не рекомендуються як попередники для дині всі види гарбузових, томати, морква.

Дині вирощують двома способами – сівбою у відкритий грунт або розсадою. У південних регіонах канталупи зазвичай сіють насінням. Другий варіант найчастіше використовується у районах із холодним кліматом.

Необхідно заздалегідь підготувати ділянку для сівби або садіння. Краще за все для канталупи підходить слабокислий грунт, суглинок або піщаний. Грунт повинен бути легким, добре пропускати воду і повітря. Ділянка має бути досить великою і добре освітленою.

В умовах Лісостепу України на чорноземах оптимальним є внесення основних добрив під зяблеву оранку (N45P60K45, гній або перегній – 20 т/га), що забезпечить до 40% прибавки врожаю. На півдні України також рекомендовано вносити N40P60K60 восени під зяблеву оранку.

У зоні північного Степу України застосовують N45P45K45 під зяблеву оранку. Але диня краще реагує на роздільне внесення добрив: N35P35K45 – під зяблеву оранку, Р10 – у рядки при сівбі, N10 – у підживлення, яке проводять на початку утворення пагонів; або під зяблеву оранку P45K45 і навесні під культивацію N45.

Досить привабливим з економічної та екологічної точок зору є локальний спосіб внесення мінеральних добрив, який є компонентом ресурсозберігаючої технології вирощування. Його здійснюють внесенням стрічкою через 35 см або у рядок, що дає можливість зменшити кількість добрив у 2–4 рази без зменшення врожайності. Для раціонального застосування добрив доза їх внесення під диню після озимої пшениці може становити локально N22,5P22,5K22,5 або лише при сівбі N11P11K11. Локальне внесення добрив половинною дозою забезпечує майже таку саму врожайність, як і повною.

За вирощування дині розсадним способом найбільш раціональним вважається вирощування по 2 рослини у горщику. Розсаді потрібен полив теплою водою і достатнє освітлення. Через 4–5 тижнів, коли буде 4–5 справжніх листків, можна пересаджувати рослини у відкритий грунт. Спочатку рекомендується накрити грядки плівкою або агроволокном, натягнутим на каркас, щоб захистити рослини від комах, низьких температур і сонячних опіків. Але коли рослини дині почнуть цвісти, їх слід буде розкрити, щоб відбулося запилення.

За сезон вирощування дині  необхідні 3–4 міжрядні обробки. Бур’яни на посівах дині слід ретельно видаляти прополюванням, особливо у початковий період росту, поки диня не сформує повноцінні пагони.

Диню можна також вирощувати на шпалері, а для підтримки плодів  використовувати сітки. Канталупа досить невибаглива рослина, але слід враховувати, що вона дуже вимоглива до поливу, особливо у спекотний, посушливий час.

Канталупа відзначається високою стійкістю, але іноді все ж уражується хворобами (борошнистою росою, кореневою гниллю та ін.) або шкідниками (попелицею, павутинним кліщем). У цих випадках необхідно обробляти посіви спеціальними препаратами зі «Списку дозволених для використання в Україні».

Рослини також рекомендується прищипувати, що сприяє формуванню більшої кількості бічних пагонів. Підгодовувати необхідно під час активного росту, використовуючи азотні добрива. Під час цвітіння і зав’язування плодів застосовуються фосфорні та калійні добрива. За сезон дині потрібно 3 підгодівлі: дві до початку цвітіння (азотними добривами) і одна у період цвітіння (калійними і фосфорними).

Селекційні роботи з виведення нових генотипів канталупи тривають досить успішно. Створено ряд сортів і гібридів. До числа найбільш перспективних можна віднести наступні:

Канталупа жовта. Потужна рослина має довгі пагони і великі листки темно-зеленого відтінку. Ранньостигла (60–70 діб). Плоди мають грубу сітку на шкірі, овальної форми, вага їх сягає 2,5 кг. Вміст загального цукру 14%, стійка до хвороб.

Ірокез. Потужна рослина має довгі пагони і великі листки темно-зеленого кольору. Середньостигла (80–90 діб). Плоди овальної форми, мають грубу сітку на шкірі, вага їх сягає 1,7 кг. Перевагою цієї дині є рекордний вміст в її м’якоті бета-каротину і вітаміну А. Лежкість середня, урожай слід знімати своєчасно, щоб дині не перезріли. Відрізняється стійкістю до хвороб.

Блонді. Один із нових сортів із середнім (80–85 діб) терміном дозрівання. Рослина має високу адаптивну здатність до нових особливостей клімату, показників грунтового складу, рівня вологи. Плоди невеликі, 0,4–0,6 кг, приплюснуті або овальні. М’якоть помаранчева, містить велику кількість сахарози і фруктози, а також вітамінів РР, А і С, відзначається високою стійкістю до кореневої гнилі.

Канталупа зелена. Особливістю даного сорту є  зелений колір шкірки. Плоди мають вагу близько 1,2 кг, кулясту форму і густу грубу сітку на шкірці. Диня транспортабельна. М’якоть кремово-зелена, соковита, дуже солодка через підвищений вміст цукрів. Містить велику кількість вітамінів РР, С, А, каротину. Сорт стійкий до хвороб і знижених температур.

Шаранта. Плоди відрізняються невеликою вагою – від 0,6 г  до 1,0 кг. Своїми показниками Шаранта схожа на інші дині, але головна її особливість полягає у сильному і стійкому ароматі і пікантному присмаку. Вирощується тільки у Франції, в умовах захищеного ґрунту. Найчастіше її використовують  як додатковий інгредієнт.

Галлія. До умов зростання особливих вимог не пред’являє, однаково добре переносить підвищений рівень вологості і посушливий період, відрізняється стійкістю до знижених температур. Середньостиглий сорт з м’якоттю фісташкового відтінку. Плоди не дуже великі. Головна цінність полягає у високій адаптивній здатності.

Оксана. Ранньостиглий (60–70 діб). Плоди можуть тривалий час зберігатися без втрати товарного вигляду. Відзначається великими плодами до 4–5 кг. Вони мають овальну форму і жовте забарвлення. Шкірка покрита густою сіткою. Всередині знаходиться біла м’якоть. Вона вважається досить соковитою і трохи кислувата. Має високу стійкість до хвороб.

Прескотт. Це старовинний французький сорт. За зовнішнім виглядом він оригінальний. Для культури характерні білі ребристі плоди, які мають багато горбків. На розрізі м’якоть має помаранчевий відтінок і відзначається чудовим ароматом та солодким смаком. Цей сорт зустрічається рідко.

Паризька. Це також сорт французької селекції. Він відрізняється прекрасними смаковими якостями і екзотичним зовнішнім виглядом. Рослина вважається невибагливою і придатна для культивування у різних регіонах.

Біла мускатна. Це ранній сорт. Він дозріває за 60–70 діб. Плоди відрізняються округлою формою і мають гладку шкірку. Маса може досягати 2 кілограмів. Всередині присутня соковита і солодка м’якоть зеленуватого кольору.

Отже, як ми вже наголошували, самим надійним елементом кожної технології поряд із технологічними прийомами є генотип, і тільки враховуючи всі елементи, можна отримати бажаний урожай цієї екзотичної рослини. Обирайте сорти на свій смак і отримуйте задоволення від вирощування і споживання цінного продукту.

 О.В. Сергієнко, завідувач відділу селекції і насінництва овочевих і баштанних культур доктор с.-г. наук, с.н.с.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here