Як я леквар варив

0
11360

Тепер і я впевнився, що людина, яка спробувала леквар, ніколи не забуде його смаку. А якщо ще й сама його приготувала…  Про що я? Та про незвичайну страву закарпатців, яку, як виявилося, вони перейняли в угорців. Отже, що ж таке леквар?

Дехто може стверджувати, що це таке собі сливове варення без цукру, яке готується за спеціальним рецептом. Але… По-перше: варити його можуть протягом кількох днів, по-друге: продукт має особливий запах і особливий смак, по-третє: уварюється дійсно без цукру. Тобто сміливо можна сказати, що леквар – продукт вишуканий і автентичний. У найзахіднішому регіоні нашої країни готують цей смаколик дідівським способом – варять леквар (або ж – лекварь) просто неба на відкритому вогні у великому чані. Спочатку для цього перебирають і миють сливи та звільняють їх від кісточок. Потім засипають очищені від кісточок плоди у казан, заливають їх водою та розпалюють під посудом вогнище. Коли вся маса закипить, її треба безперервно помішувати дерев’яною ложкою, щоб не пригоріла. Процес цей залежно від кількості плодів може забирати від 7–8 і аж до 25–30годин! Тому на Закарпатті під час цього процесу родини працюють у дві, а то й  у три «зміни».  

Що стосується об’єму, то десь зі 100 кілограмів слив наварюють приблизно 50 літрів готового густого продукту. До речі, леквар вважається лише тоді готовим, коли він не вивалюється з перевернутої ложки. Цей продукт не лише смачний, а ще й дуже корисний, бо має й лікувальну дію. Принаймні так твердять його творці. На його Батьківщині ним пригощають навіть немовлят, адже впевнені, що цей смаколик підвищує імунітет та «лікує від 100 недуг», особливо взимку. Навіть деякі лікарі підтверджують, що за його допомогою лікуються простудні захворювання та хвороби, пов’язані з травленням. Ну, і, звичайно ж, тамтешні господині готують з леквару чимало страв: пиріжки, тістечка, вареники, кнедлики та багато чого іншого.

Але чому я розпочав цей матеріал з речень, де зазначив, що «впевнився в тому, що людина, яка спробувала леквар, ніколи не забуде його смаку» та «ще й сама його приготувала»? Бо я його таки приготував! Прочитавши вперше про цей продукт, я дуже захотів його спробувати. А як я міг його взяти на пробу, якщо до Закарпаття (а тим паче, до Угорщини) у наш «коронавірусний час» з’їздити не мав змоги? Ну, звісно ж – самому зварити!  

ДО РЕЧІ: Перший в Україні та Східній Європі музей леквару розташований в селі Ботар, що у Виноградівському районі Закарпатської області. Музей нараховує десятки різновидів варення з усього світу. У ньому, окрім традиційного варення зі слив, полуниці та черешень, є, здавалось би, й екзотичні – з ківі, дині та манго. Країни, звідки було завезено «експонати», також вражають своєю різноманітністю: від Угорщини, до заокеанської країни Чилі. Леквар там ще й дегустувати дають. Біля входу до музею  зустрічає симпатична свинка, вгодована сливами, які не підійшли на леквар, а на своєрідному «п’єдесталі» височить той самий закарпатський леквар.

Отже, нарвавши у рідному садочку та почистивши від кісточок свої «угорки» та червону аличу (кілограмів по 5),  засипав їх у туристично-похідний котел, додав трішечки води і поставив на багаття. Варив, як і у вичитаних рекомендаціях, з самого ранку і до пізнього вечора, майже безперервно помішуючи дерев’яною лопаткою, бо дійсно, дуже швидко «пригорала» варена маса до стінок і денця казана. Вогнище підтримував, постійно підкидаючи дрова. Зварене залишив на ніч у тому ж таки казані. Зранку дослідив і виявив, що готовий продукт виявився темно-густим і блискучим, як смола. З 10 кг плодів вийшло якраз дві банки-півторачки свого, домашнього леквару. А смачнючий який вдався (ще й димком віддавав) – куштував із насолодою! Розклав у простерилізовані банки, закрутив кришечками і відніс до льоху – сподіваюся взимку насолоджуватися тим смаком. До речі, що стосується термінів зберігання, то вичитав, що в скляній тарі правильно приготований леквар може зберігатися і 2, і 3 роки, а ось у прикритих вощеним папером глиняних горщиках, як запевняють господарі, що займаються його виготовленням у великих кількостях, – і всі 10!

Трохи поміркував, і чомусь мені здалося, що у кожному куточку нашої країни можливі свої цікавинки приготування такого продукту. Бо Україна  й справді дуже колоритна у плані національно-регіональної кухні. Думаю, що необов’язково леквар варити саме зі слив. Можна ще спробувати приготувати його із будь-яких лісових та домашніх ягід, яблук або ж з винограду. І виробникам консервованих продуктів варто б над цим замислитися. Адже ж продукт цей – натуральний, без будь-яких домішок, підсилювачів смаку, емульгаторів та консервантів. А сьогоднішній покупець вже добре розуміє, що таке органічна продукція і чому варто обирати саме її. Тим паче, що останнім часом магазинів, які пропонують органічні та еко-товари, побільшало, і це, як на мене, гарна тенденція. Що ж стосується процедури експорту органічної продукції, то для того, аби її постачати, зараз потрібно набагато менше документів  – фактично, органічний сертифікат і є найкращим свідченням якості виробленої продукції. Тож, шановні виробники, думайте і дійте!

Андрій Навродський, м. Корюківка, Чернігівська область

 

 

 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here