ВИКОРИСТАННЯ СИДЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ В ОВОЧІВНИЦТВІ

0
111560

Користь від використання сидеральних добрив

Використання посівів сидеральних культур збагачує грунти на органічні речовини, підвищує буферність грунтового розчину, знижує його кислотність, підвищує біологічну активність грунту та покращує його фізичні властивості – структуру, водопроникність, щільність; знижує забур’яненість посівів, збагачує орний шар на елементи живлення. Слід відзначити різницю у дії сидератів та органічних добрив. Якщо внесення гною – це повернення у грунт елементів живлення, що використали рослини для формування біомаси, то сидерація – це мобілізація елементів живлення із нижніх шарів грунту і переміщення їх у орний шар. Сидеральні добрива мають ряд переваг над традиційними органічними (гній, перегній, компост): витрати на зелені добрива, як правило, більш ніж у 2 рази нижчі; відсутність насіння бур’янів; можливість використання без обмежень у екологічному землеробстві.

фацелія

Значний позитивний ефект має сидерація на зрошуваних полях, особливо там, де проводять крапельний полив. За його використання зволожується лише верхній шар грунту, максимум до 50 см, що призводить до збільшення його щільності, накопичення невикористаних залишків мінеральних добрив та певної кількості солей, що потрапили разом із поливною водою, що веде до негативних явищ вторинного засолення. Сівба на таких ділянках буркуну білого забезпечує «розсолювання» грунту та формування сприятливих умов вирощування овочевих рослин за рахунок поліпшення його агрофізичних властивостей.

гірчиця

Окрім того, ряд культур, що використовуються як зелене добриво, сприяють очищенню грунтів від патогенів. Зокрема, редька олійна, озимий та ярий ріпак, гірчиця, овес пригнічують розвиток збудників кореневих гнилей, парші картоплі і значно зменшують кількість нематод та дротяників. Аналогічний ефект має і жито озиме.

жито озиме

Правила використання сидератів

Для сидерації можна використовувати досить широкий спектр культур. Головною вимогою до них є швидке формування значної кількості органічної маси. При виборі сидеральних культур необхідно зважати на природно-кліматичну зону розташування господарства, період вирощування рослин та наступну культуру, що буде вирощуватися на полі. Для районів із достатнім зволоженням рекомендовано висівати люпин, конюшину, вико-вівсяну суміш, райграс, рослини родини капустяних, у більш посушливих умовах – суміші вівса з викою, горохом або пелюшкою, жита з викою, еспарцет, буркун. Для кислих грунтів гарним сидератом є гречка – вона добре розпушує грунт, знижує кислотність та переводить у легкодоступні для рослин форми сполуки фосфору. Використання як сидерати культур родини капустяних має свої особливості, пов’язані з їх вимогливістю до родючості грунту. Їх не слід висівати на бідних грунтах та за низького вмісту азоту. А для отримання високої врожайності рослинної маси доцільно вносити мінеральні добрива у нормі 60 – 90 кг/га діючої речовини. За використання на зелене добриво злакових культур доцільно вносити третину або половину дози азоту і всю дозу фосфору і калію, призначену для основної культури, під сидерат. Біомаса сидерату в такому випадку збільшується вдвічі.

люцерна

Вводячи у сівозміну посіви зелених добрив, слід мати на увазі, що не можна висівати овочі тієї ж родини, до якої належать сидерати, наступною за ними культурою. Наприклад, не припустимо у якості сидератів під капусту використовувати редьку олійну, ріпаки, гірчиці та ін. Недотримання цього правила провокує розповсюдження спільних шкідників і хвороб, додаткові витрати на засоби захисту рослин та втрати урожаю. Сівбу злакових сидератів слід проводити не частіше одного разу на 2 роки, бобових – раз на 3 роки.

Вибір культури для сидерації залежить від часу, що залишився до кінця вегетаційного періоду з температурами вище 5 °С . Зазвичай його тривалість складає від 30 до 80 діб. За 60 – 80 діб можна отримати гарний урожай зеленої маси люпину жовтого кормового, люпину вузьколистого, середели. За коротший період 50 – 60 діб можуть сформувати значну масу пелюшка, гірчиця, фацелія. Спринтерами серед рослин, що використовують для сидерації, у формуванні вегетативної маси можна вважати капустяні культури: ріпак озимий та ярий, суріпку озиму, редьку олійну (40 – 55 діб). Найбільш швидким ростом і розвитком характеризуються суріпка яра, для формування вегетативної маси їй достатньо 35–40 діб та найменшу суму ефективних температур ­ 290-350 °С.

ріпак

На зелене добриво під посіви овочевих рослин родини пасльонових (помідор, перець, баклажан) та гарбузових (огірок, кабачок, патисон, гарбуз) раціонально використовувати культури родини бобових (вика озима та яра, пелюшка, горох, люцерна буркун, люпин, конюшина), злакових (овес, жито озиме), капустяних (гірчиця, суріпка, редька олійна, ріпак ярий та озимий), фацелію, календулу, гречку. Ефективні ці культури і за вирощування коренеплідних, зеленних та цибулевих овочів. Для овочів родини капустяних гарними сидератами є злаки, бобові, фацелія, календула, гречка.

Способи вирощування сидеральних добрив

У виробництві існує 5 способів застосування сидеральних добрив:

– підпокривний – висівають бобові трави (люпин, люцерну, еспарцет, буркун) під покрив ярих чи озимих зернових,

– самостійний – культура займає поле протягом всього сезону вегетації, чи навіть кількох (сидеральний пар),  

– проміжний – культура займає поле у період між збиранням однієї та сівбою наступної культури,

– укісний – сидерат вирощують на одному полі, а вносять на іншому, як правило, для цих цілей використовують люпин багаторічний,

– отавний,  укісно-отавний – перший укіс використовують на фуражні цілі, а рослинну масу, що відросла, заорюють. Для цих цілей часто використовують бобові трави: еспарцет, люцерну, конюшину та ін.

фацелія

Сівба сидеральних культур. Це питання особливого значення набуває при використанні зеленого добрива у проміжних посівах. Після збирання основної культури, як правило, не проводять спеціальної підготовки грунту, а обмежуються поверхневою для запобігання непродуктивних втрат вологи. У випадку, коли попередником є зернові колосові культури, використовують стерньові сівалки або посівні агрегати, призначені для проведення сівби за технологією No-Till чи Mini-Till. Обов’язковим прийомом є коткування посівів сидератів, що покращує контакт насінини з грунтом і прискорює появу сходів. У період сівби сидератів, що припадає на середину липня – серпень, як правило, спостерігається посушлива спекотна погода, а запаси доступної вологи у орному шарі можуть бути нижче 20 мм. За таких умов без застосування зрошення отримати сходи рослин нереально. У зв’язку з цим постає питання: у який час краще здійснити полив  –  до чи після сівби сидератів? У такому випадку кращим часом поливу можна вважати післяпосівний полив, його застосування прискорює появу сходів рослини на 10 – 12 діб порівняно з допосівним.

Загортання сидератів

 При використанні сидеральних культур важливе значення має фаза їх розвитку при заорюванні у грунт. Досить часто фермери для формування більшої вегетативної маси зеленого добрива перетримують його, що веде до огрубіння стебел рослин та ускладнення їх загортання у грунт й уповільнення розкладання. Злакові культури найкраще заорювати до фази колосіння, а бобові – до цвітіння, саме у цих фазах розвитку біомаса, що швидко розкладається, може забезпечити найбільший приріст урожаю. На більш пізніх фазах розвитку культур у рослин накопичується значна кількість лігніну, процес мінералізації уповільнюється і в грунті зростає кількість органічної речовини. Глибиною загортання біомаси також можна регулювати їх використання. Мілке заорювання сприяє швидкій мінералізації і збільшенню урожайності культури, глибоке – накопиченню гумусу. При загортанні сидератів у осінній період найкращими умовами є охолодження орного шару до 5 °С. За цієї температури уповільнюється діяльність грунтових мікроорганізмів, рослинна маса, що потрапила до грунту, повільно мінералізується. З настанням тепла, навесні, процеси мінералізації активізуються, до грунтового розчину потрапляють елементи живлення у легкодоступній для рослин формі, при цьому з грунту активно виділяється вуглекислий газ, що слугує додатковим джерелом живлення вуглецю для рослин. Особливо гарно відгукуються на таке удобрення культури родини гарбузових – кабачок, патисон, огірок, гарбуз, що розвивають потужну вегетативну масу. Використання біодеструкторів під час загортання зеленої маси у два рази підвищує ефективність сидератів.

конюшина

Існують також і інші способи загортання зелених добрив. Досить часто в осінній період обмежуються лише їх підкошуванням, і вегетативну масу залишають на поверхні грунту, створюючи шар мульчі, що захищає грунт від ерозії.

Часто формування значного урожаю зелених добрив створює проблеми їх загортання у грунт. Зазвичай це відбувається, коли вегетативна маса сидерату складає 20 т/га і більше. Для спрощення загортання застосовують мульчери-подрібнювачі рослинних залишків або котки-подрібнювачі, що ефективно подрібнюють зелену масу рослин. За їх відсутності рослинну масу прикочують та у подальшому заорюють або дискують за напрямом проходу котків. Також застосовують дискування у один–два сліди, дають рослинним решткам прив’янути протягом 3–4 діб, потім повторюють дискування, після якого поле переорюють.

люпин

Слід наголосити, що ефект від сидерації триває до 5 років, найбільш продуктивними є другий та третій рік. Для отримання позитивного результату та нормального розкладання органічних решток у грунті співвідношення вуглецю до азоту у рослинній масі повинно бути на рівні 1:18, досить часто воно порушується у бік зменшення вмісту азоту, тоді його дефіцит компенсують внесенням азотних добрив у кількості до 10 кг/т рослинних решток.

Сергій Щербина, канд. с.-г. наук

Світлана Даценко, канд. с.-г. наук

Інститут овочівництва і баштанництва НААН