Картопля – одна з найважливіших і найбільш поширених продовольчих культур як у світі, так і в Україні. Висока споживча та технологічна цінність цієї культури зумовлює зростання попиту на неї. Так, у нашій країні картоплярство забезпечує виробництво майже 22 млн тонн картоплі в середньому за рік, а в розрахунку на душу населення це становить близько 350–400 кг. Це четвертий показник у світі після таких країн, як Китай, Індія та Росія. Проте попри популярність картоплі у вітчизняних аграріїв, в останні роки багато хто відмовляється від її вирощування на користь інших, більш прогнозованих культур. Однією із причин такого вибору може бути низька врожайність та якість отриманих бульб через пошкодження їх шкідниками та ураження хворобами як у період вегетації, так і під час зберігання.
Зокрема, на сьогодні відомо, що значної шкоди посівам цієї культури завдають понад 60 видів шкідників і 70 збудників хвороб, щорічні втрати врожаю від яких становлять від 10 до 60%. З більшістю з цих «непроханих гостей» на своєму полі фермери добре знайомі і можуть досить швидко, а головне ефективно знищити за допомогою фунгіцидів або інсектицидів. Та от біда, існують такі шкідливі організми, яких і побачити «в обличчя» дуже важко, і впоратися з якими хімічним шляхом поки не вдається. А мова йде про фітопаразитичних нематод, які мешкають у ґрунті, а як джерела харчування та середовище для розмноження і розвитку використовують тільки живі тканини рослин.
У посівах картоплі трапляється багато видів цих паразитів, проте найбільш поширеними і небезпечними є тільки два – золотиста картопляна цистоутворювальна нематода Globodera rostochiensis, яка викликає хворобу глободероз, та стеблова Ditylenchus destructor, яка є збудником дитиленхозу. З картопляною глободерою деякі виробники вже стикалися. Адже вогнища G. Rostochiensis трапляються на 4655,32 га сільгоспугідь у 111 районах 18 областей України, і ураження нею рослин можна легко визначити за характерною тільки для цього патогена ознакою – утворенням на кореневій системі білих або золотистих цист нематоди. Що стосується D. destructor, то підступність цього підземного шкідника полягає у тому, що у період вегетації картоплі його виявити практично неможливо. Саме тому дитиленхи дуже небезпечні, оскільки ми їх не бачимо і не можемо визначити причину захворювання рослин, яке в окремі роки набуває характеру епіфітотії. Це призводить до зниження насіннєвих і товарних якостей бульб картоплі та значних економічних збитків. Відомо, що втрати врожаю картоплі внаслідок ураження цим паразитом сягають 30–50%. Але найбільшої шкоди стеблова нематода завдає у період зберігання бульб у сховищі, коли можна недорахуватися 80% урожаю й більше. Тому щоб завчасно запровадити заходи захисту і не допустити поширення цього дуже шкідливого патогена на картопляних ланах, необхідно познайомитися з ним ближче.
ПОШИРЕНІСТЬ СТЕБЛОВОЇ НЕМАТОДИ
Стеблова нематода картоплі D. destructor вперше була описана у США. Наразі вона поширена в Європі, Канаді, Азії та Африці. Трапляється і в багатьох країнах колишнього СРСР, зокрема на території України, Молдови, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Вірменії, Азербайджану, Литви, Латвії, Естонії, а також Росії.
У деяких країнах дитиленхоз картоплі є настільки шкідливим захворюванням, що стеблова нематода визнана карантинним об’єктом. Для таких країн ринок експорту врожаю картоплі із заражених полів істотно обмежений, а на дуже заражених угіддях вирощування цієї культури взагалі заборонено на законодавчому рівні.
В Україні стеблова нематода не є карантинним об’єктом, проте широке її розповсюдження та значна шкідливість в усій зоні картоплярства були враховані при складанні «Положення про еліту картоплі» та розробленні державного стандарту України ДСТУ 4013:2001, який поширюється на оригінальний, елітний та репродукційний матеріали і включає вимоги до сортових та посівних якостей картоплі. Згідно з цими нормативними документами, заборонено використовувати насіннєві бульби, які уражені цим паразитом. Такі заходи дозволили попередити подальше поширення шкідника, проте ліквідувати його осередки повністю не вдалося. Тому для деяких аграріїв, які займаються «картопляним бізнесом», стеблова нематода залишається справжнім лихом, з яким дуже важко, але вкрай необхідно боротися.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТЕБЛОВОЇ НЕМАТОДИ
Дорослі особини стеблової нематоди (самці і самиці) – це типові представники круглих черв’яків, які мають вигляд дрібних тонких білих ниточок довжиною 0,8 – 1,4 мм і шириною 23 – 47 мкм. Її личинки багато в чому схожі на дорослих особин, але менших розмірів.
Незважаючи на такі маленькі розміри, стеблові нематоди добре пристосувалися до мінливих умов навколишнього середовища. Так, ураження ними картоплі, їхній розвиток і розмноження може відбуватися у досить широкому температурному діапазоні – від +5до +37°C. Не страшні їм і морози, адже їхні яйця дуже стійкі до дії низьких температур, і промерзання ґрунту не завдає їм шкоди. Крім того, вони залишаються живими і не втрачають здатності уражувати рослини за різної кислотності ґрунту, яка може коливатися від рН 3,5 до рН 8,6, у той час як більшість сільськогосподарських культур не переносять таких «стрибків» ґрунтової реакції. Єдине, що ці паразити «полюбляють» і без чого не можуть жити – це висока вологість ґрунту. Тому в роки із надмірною кількістю опадів спостерігається значне підвищення їхньої шкідливості на посівах картоплі. Зокрема, було встановлено, що при вологості 40% уражається до 11%, а при вологості 80% – до 93% бульб картоплі. Але попри таку вологолюбність, стеблові нематоди здатні до короткочасного анабіозу, що дозволяє їм до 1–2 місяців зберігати життєздатність у сухому ґрунті і в рослинних рештках та повертатися до активного життя за настання достатньої вологості ґрунту. Навіть за відсутності на полі картоплі як основної рослини-господаря вони здатні вижити у ґрунті, адже можуть паразитувати приблизно на 70 культурних рослинах та на деяких видах бур’янів. Так, в агроценозах рослинами-господарями стеблової нематоди можуть бути однорічні та багаторічні культури, зокрема горох, кормові боби, квасоля, томат, перець, гарбуз, огірок, цибуля, часник, баклажан, кукурудза, гречка, соняшник, морква, буряк, конюшина, люцерна, хміль та ін., а також бур’яни – кропива дводомна, м’ята, кульбаба лікарська, осот, подорожник великий. Ці заражені дитиленхозом рослини вважаються інфекційними вогнищами, у яких стеблова нематода може зберігатися протягом багатьох років, а потім швидко поширитися на нові території. До речі, сприяють розповсюдженню стеблових нематод деякі види комах. Зокрема, у польових умовах це колорадський жук та дротяники, а у сховищах – мухи, які належать до родини Drosophilidae. Крім того, дитиленхи можуть переноситися на значні відстані з талою, дощовою та поливною водою.
Цікавим є те, що не тільки рослинними тканинами живиться нематода – до її «раціону» входить і міцелій 60 видів грибів, які також наявні у ґрунті і є збудниками багатьох хвороб.
То як же ці маленькі істоти уражують цілі плантації картоплі?
СИМПТОМИ УРАЖЕННЯ КАРТОПЛІ ДИТИЛЕНХОЗОМ
На сьогодні доведено, що основне джерело зараження картоплі дитиленхозом – це, насамперед, хворі бульби, а також ґрунт, у який нематоди потрапляють після розкладання рослинних решток та материнських бульб. Якщо джерелом інфекції є маточна (насіннєва) бульба картоплі, то проникнення нематод у бульби нового врожаю відбувається під час утворення паростків: дитиленхи із зараженої бульби спочатку мігрують у стебло, переважно в його підземну частину, потім вони проникають у столони, а звідти – у пуповинну частину молодих бульб. Проникнувши всередину бульби, личинки, а також численні самиці, самці зосереджуються переважно під її шкіркою і починають посилено живитися – за допомогою стилета вони проколюють стінки клітин і висмоктують їх вміст. Під впливом продуктів їхньої життєдіяльності у рослинних тканинах починаються незворотні зміни, відбувається розпад речовин, порушується вуглеводний і азотний обмін.
Активно харчуючись багатими на поживні речовини тканинами картопляної бульби, стеблові нематоди починають інтенсивно розмножуватися. Так, після запліднення самиця нематоди відкладає до 200–250 яєць. Через 15–45 діб з них відроджуються личинки другого віку, які через ґрунт проникають у нові бульби, використовуючи ранки на їхній поверхні, а також природні отвори у шкірці – сочевички та вічки. За сприятливих умов розмноження дитиленхів відбувається в геометричній прогресії, і за вегетаційний період розвивається 6–7 поколінь, що призводить до збільшення їхньої популяції у хворій бульбі. Так, чисельність цього патогена може сягати 300–700 особин на 10 г тканини. Оскільки стеблові нематоди живуть і розмножуються тільки у здорових тканинах, вони поступово залишають зруйновані ділянки бульби і переселяються у сусідні, здорові. Тому в ураженій бульбі картоплі можна одночасно спостерігати всі стадії розвитку паразита, хоча і в різних її частинах.
Проте виявити уражені дитиленхозом посіви картоплі буває складно, адже мікроскопічні розміри стеблових нематод ускладнюють первинну діагностику цього захворювання, тим паче, що на початкових етапах воно протікає практично безсимптомно. Це пояснюється тим, що у період вегетації картоплі симптоми дитиленхозу на надземній її частині, на відміну від підземної (бульб), менш виразні і проявляються лише у пригніченні росту і розвитку рослин. Деякі фермери не звертають на це уваги або приписують такий «хворобливий» стан посівів негативному впливу інших чинників. Ось чому дитиленхоз можна достовірно діагностувати лише під час збирання врожаю, коли всі бульби «вибираються» на поверхню ґрунту. Саме у цей період можна побачити першу стадію розвитку дитиленхозу (її ще називають прихованою) – це білі точкові плями, які знаходяться в зоні судинного пучка і помітні лише при знятті тонкого шару шкірки картоплі. Тому не дивно, що бульби з прихованою стадією захворювання здаються на перший погляд здоровими і таким чином потрапляють на зберігання у сховище. Однак життєдіяльність стеблових нематод всередині рослинної тканини на цьому не припиняється. Адже хвороба починає інтенсивно розвиватися саме в умовах сховища і з часом її ознаки стають дедалі чіткішими. Так, зовні здорові бульби вкриваються злегка втиснутими свинцево-сірими плямами, які поступово збільшуються в розмірах, темніють і набувають темно-коричневого забарвлення – так настає II стадія хвороби. Потім уражена тканина стає сухою і зморшкуватою, при натисканні вона провалюється, відстає. Згодом шкірка над свинцевими плямами розривається, утворюються тріщини, у яких помітна уражена тканина світло-коричневого кольору – це III стадія хвороби.
Під час зберігання картоплі кількість і розміри тріснутих плям збільшуються, часто вони зливаються, утворюючи суцільну розтріскану суху скоринку, так звану «суху гниль», або «суху трухлявість». На цьому етапі захворювання охоплює не лише верхній, а й внутрішній шар бульби – це IV стадія хвороби. Лише в останній, V стадії розвитку дитиленхозу під впливом бактерій, грибів та сапробіотичних видів нематод уражена тканина загниває і руйнується. Внаслідок цього бульба гине, а стеблова нематода шукає нове джерело харчування. За підвищеної температури і вологості повітря нематоди з заражених бульб легко переходять на сусідні здорові бульби і тим самим збільшують втрати врожаю при зберіганні.
Уражені стебловою нематодою бульби іноді помилково плутають з бульбами, які уражені «сухою гниллю» або фітофторозом, адже зовні вони дуже схожі. Треба пам’ятати, що за ураження фітофторою плями на поверхні бульб злегка вдавлені, буро-коричневого кольору, тверді на дотик і не розтріскуються. Крім того, на розрізі такої бульби під плямами добре видно тверду іржаво-буру гниль, яка у вигляді зубців проникає глибоко у м’якуш. За ураження картоплі сухою гниллю на поверхні бульб з’являються сірувато-бурі або матові, трохи вдавлені у м’якуш плями, які згодом зморщуються і вкриваються подушечками спороношення грибів. Всередині ураженої тканини утворюється порожнина, яка заповнюється білим, жовтим або рожевим міцелієм грибів. При ураженні ж стебловою нематодою плями розташовуються тільки по поверхні бульби, найчастіше біля пуповини і не проникають глибоко в її м’якуш. Ретельний огляд бульб картоплі під час перебирання дозволяє легко розрізнити ці захворювання.
ЗАХОДИ ЗАХИСТУ
На жаль, на сьогодні немає ефективних хімічних засобів боротьби зі стебловими нематодами, тому дуже важливо чітко виконувати комплекс профілактичних та агротехнічних заходів, які охоплюють всі етапи вирощування культури, починаючи з підготовки посадкового матеріалу і до зберігання бульб після збирання врожаю.
Перш за все, дотримуватися сівозміни. Для профілактики поширення дитиленхозу рекомендовано вирощувати картоплю в 3–4-річній сівозміні. А як попередник краще висівати віко-вівсяну суміш, ярі та озимі зернові культури. Включення до сівозміни несприйнятливих до шкідника культур (капустяні культури, тютюн) також сприяє очищенню ґрунту від дитиленхів. Істотно знизити чисельність нематод у ґрунті можна і за допомогою чорного пару. За даними деяких вчених, цей протинематодний захід протягом одного сезону повністю звільняє ґрунт від стеблових нематод.
Якщо все-таки не вдається уникнути повторної посадки картоплі на одному й тому ж полі, необхідно використовувати тільки здоровий насіннєвий матеріал. Не слід використовувати посадковий матеріал із партій, у яких була виявлена стеблова нематода. При цьому потрібно враховувати сортові особливості картоплі, оскільки відомо, що ранньостиглі та середньоранні сорти більш чутливі до ураження цим паразитом, ніж пізньостиглі.
Навесні перед посадкою насіннєвий матеріал протягом 2–3 тижнів прогрівають у світлому приміщенні за температури 18°С. За цей час невидимі раніше на поверхні бульби (особливо в пуповинній її частині) дитиленхозні плями стають більш помітними, що полегшує сортування посадкового матеріалу. Подібне вибраковування бажано проводити протягом 2–3 років. Одноразове проведення такої операції хоч і знижує зараженість посадкового матеріалу нематодами, але все ж таки повністю не звільняє його від них.
Значну роль у запобіганні ураження бульб картоплі дитиленхозом відіграють добрива. Адже забезпечення рослин оптимальними нормами мінерального живлення підвищує їхню стійкістьдо фітонематод, а внесення органічних добрив сприяє появі природних ворогів та хижих грибів, які ними харчуються.
У період вегетації обов’язково проводити боротьбу зі шкідниками та бур’янами, які сприяють розповсюдженню та накопиченню дитиленхів у ґрунті.
Якщо необхідно зберегти як посадковий матеріал найбільш цінні сорти, доцільно провести покущовий збір врожаю. Звичайно, це трудомісткий процес, проте він забезпечує найбільшу протинематодну ефективність. При цьому необхідно дотримуватися простого правила – якщо у кущі виявляється хоча б одна уражена дитиленхами бульба, то все гніздо, незалежно від стану інших бульб, має бути забраковане.
Щоб запобігти поширенню дитиленхозу на полі, після збирання врожаю видаляють усе бадилля та рослинні рештки. Їх спалюють або закопують в яму, попередньо обробивши її негашеним вапном. Не можна залишати на ділянці хворі, дрібні, а також порізані бульби, які можуть стати резерваціями стеблових нематод.
Тару та весь сільськогосподарський інвентар, який використовували під час садіння і збиранні врожаю, рекомендується дезінфікувати 4% розчином формаліну. У сховищах перед закладанням картоплі спочатку роблять суху дезінфекцію, а через тиждень білять гашеним чи хлорним вапном та добре просушують. Під час зберігання картоплі сховище необхідно забезпечити активною вентиляцією.
У сховище потрібно закладати тільки здорову картоплю, причому суху й очищену від ґрунту. Для цього зібраний урожай бажано залишити під навісом на 8–10 діб: цей так званий «лікувальний період» сприятиме швидкому і яскравому прояву зовнішніх ознак захворювання. Потім картоплю перебирають. Уражені дитиленхозом бульби слід використати для господарських потреб або для переробки на спирт чи крохмаль. Насіннєву картоплю треба зберігати окремо від продовольчої та кормової.
Перебрану картоплю бажано складати насипом не вище 1–1,5 м, при цьому найбільш сприятлива температура для її зберігання становить 2–3°С, а відносна вологість – 85–90%. Якщо у період зберігання виявлено бульби з ознаками III–V стадій захворювання, то їх, а також бульби, які знаходилися з ними у безпосередньому контакті, необхідно видалити. Це попередить подальше масове загнивання і перезараження картоплі у сховищі.
Тільки ретельне виконання комплексу протинематодних заходів дозволить зменшити ураження картоплі дитиленхозом у період вегетації, а також запобігти розвитку цього захворювання під час зберігання врожаю у сховищі.
Катерина Анатоліївна Калатур
Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України