Небезпечний карантинний шкідник кукурудзи

0
1181
Exif_JPEG_PICTURE

Дуже небезпечним новим карантинним організмом для кукурудзи є західний кукурудзяний жук (ЗКЖ, діабротика) – DiabroticavirgiferavirgiferaLeConte, внесений до “Переліку регульованих шкідливих організмів” в Україні. Він стрімко заселив значну територію південної Європи та являє собою суттєву небезпеку для сільського господарства. Батьківщина шкідника – Центральна Америка, звідки він був завезений у Європу, де вперше виявлений у 1992 році на території Сербії. Нині поширений в Австрії, Бельгії, Болгарії, Боснії та Герцеговині, Великобританії, Італії, Нідерландах, Польщі, Румунії, Словаччині, Словенії, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Швейцарії.

Потрапивши у сприятливі умови зі значними площами (до 1,5 млн га) монокультури кукурудзи, шкідник став надзвичайно інтенсивно розмножуватись та швидко поширюватись на нові території. У середньому щорічні темпи поширення від первинного осередку його виявлення становили до 50 км.

Exif_JPEG_PICTURE

За даними Держпродспоживслужби, вперше в Україні цього шкідника зареєстровано у 2005 р. на Закарпатті на присадибних ділянках, на полях господарств та у населених пунктах 13 районів. Станом на 1.01.2006 р. шкідника було виявлено у Закарпатській області на площі 14 148 га. На основі феромонного моніторингу у 2018 р. шкідника було виявлено уже на території Київської (3 райони), Кіровоградської (2 райони), Миколаївської (один район), Одеської (7 районів) та Черкаської (3 райони) областей, а карантинний режим запроваджено на загальній площі 15394,85 га. Також виявлено нові осередки шкідника й запроваджено карантинний режим у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській та Хмельницькій областях. У цілому по Україні площа під карантинним режимом збільшилася на 19188,56 га і станом на 01.01.2019 р. ЗКЖ поширений у 15 областях нашої країни на загальній площі 108139,16 га. Це викликає занепокоєння, оскільки одним із головних чинників, що сприяє інвазії західного кукурудзяного жука та його подальшому розповсюдженню, є наявність придатної для його розвитку рослини-господаря – кукурудзи. Вирощування кукурудзи в умовах монокультури забезпечить ЗКЖ постійною кормовою базою та призведе до значного його розповсюдження і шкідливості в Україні, збільшення площ в результаті виявлення нових осередків.

Установлено, що кліматичні умови та достатня кормова база сприятливі для розвитку ЗКЖ, тому шкідник буде не лише виживати, а й збільшувати чисельність. Відсутність природних бар’єрів, які б обмежували поширення, сприяє розширенню ареалу.

Реальні передумови для його масового розмноження і шкідливості слід очікувати в областях, де частка кукурудзи у структурі посівних площ перевищує 20 %.

 Тому необхідно усвідомити реальну можливість західного кукурудзяного жука пристосовуватись до екологічних умов України, проводити постійний моніторинг його розвитку і  поширення.

Шкідливість. Західний кукурудзяний жук – обмежений олігофаг на личинковій фазі, оскільки личинки живляться виключно коренями кукурудзи, але за їхньої відсутності певний час можуть живитися коренями деяких злакових трав, на яких здатні повноцінно розвиватися.

Жуки – поліфаги, але для живлення надають перевагу кукурудзі, пошкоджуючи пильники на волоті, нитки приймочок маточок качанів, зерно у молочній стиглості на верхівках качанів під обгортками та іноді вигризають паренхіму між жилками листків. Окрім кукурудзи, живляться пильниками та листям інших злакових (тонконогових), вигризають уміст квітки і паренхіму листків гарбузових (огірки, гарбузи, кабачки, патисони тощо), бобових (соя), айстрових (соняшник) культур.

Личинки є облігатними монофагами, здатними живитись і розвиватись лише на коренях кукурудзи. При цьому вони обгризають корінці молодих рослин ззовні, вгризаються у паренхіму товстих коренів, вигризаючи у них ходи. Пошкоджені корені відмирають, рослини в’януть, вилягають і не формують качанів. Вилягання і відмирання спостерігається за пошкодженості понад 50 % коренів у рослин. Такої шкоди можуть завдавати личинки за щільності понад 25 екз./м².

Пошкодженість жуками листя не має істотного впливу на врожай. А от за живлення жуків пильниками і нитками не відбувається запилювання, і качани виявляються пусто- чи рідкозернистими. За живлення жуків зерном молочної стиглості знижується продуктивність рослин. Істотні втрати від пошкоджень жуками бувають за чисельності жуків у фазу цвітіння у межах 5–10 екз./качан.

Пошкоджені дорослі рослини під час сильних вітрів і дощів легко вилягають, і стебло набуває форми «гусячої шиї». Основними симптомами пошкодження є вилягання посівів кукурудзи через ураження кореневої системи личинками жука.

При живленні жука на генеративних органах зменшується кількість зерен у качані, а у результаті цього знижується врожайність.

Личинки живляться корінням кукурудзи, що призводить до значного зменшення кореневої маси та вилягання рослин кукурудзи, за якого неможливе механізоване збирання врожаю. Найбільша шкодочинність західного кукурудзяного жука проявляється на тих полях, де відсутня сівозміна. За беззмінного вирощування кукурудзи щільність популяції цього шкідника значно зростає.

Біологічні і морфологічні особливості. Жук овальної форми завдовжки 4–7 мм, загальне забарвлення бліде, жовтувато-буре, з темнішими вусиками і смужечками на надкрилах. Самці трохи менші (4,0–6,6 мм) за самиць (4,4–7 мм).

Надкрила жовтувато-бурі, із зеленуватим відтінком, у самиць із трьома чорними смугами, що іноді мають вигляд пунктирних цяток, а у самців – зливаються в одну смугу, переважно у задній частині.

Яйце – овальне, завдовжки 0,5 мм, жовтувато-біле, має шорстку мікроскульптуру.

Личинка – тонка, наприкінці розвитку (L3) завдовжки 10–13 мм, біла чи жовтувато-біла, з темною головою, ногами, грудним і анальним щитками.

Лялечка блідо – жовта, вільна, ніжна, у ґрунтовій колисочці. У самиці, на відміну від самців, знизу на останньому сегменті черевця є два відростки (папіли).

Розвивається ЗКЖ тільки в одному поколінні. Зимують яйця в орному шарі ґрунту, переважно на полях, де вирощували кукурудзу. Діапаузуючі яйця можуть витримувати нетривалі охолодження до –10 °С. За перебування яєць при температурі –10 °С впродовж 4-х тижнів чи –15 °С  впродовж тижня вони гинуть. На загибель яєць у період перезимівлі впливають і інші чинники – строки і глибина відкладання, вологість ґрунту та способи його обробітку. Рано відкладені яйця, що впродовж 8 тижнів перебувають при температурі понад +12 °С чи надто пізно відкладені (перед морозами), також гинуть. Найкраще перезимовують яйця, відкладені за два тижні в умовах надпорогової температури. За достатньої зволоженості на вкритій рослинними рештками і снігом стації взимку забезпечується виживання до 80 % яєць. Ембріональний розвиток відбувається навесні під час сівби кукурудзи за прогрівання ґрунту до 12 °С. Сума ефективних температур для його завершення складає 300–400 °С.

Імаго виходять із грунту у кінці липня – на початку вересня, що співпадає з цвітінням кукурудзи. Тривалість життя жуків становить 5–6 тижнів. Загалом на посівах кукурудзи вони можуть зустрічатися до кінця жовтня.

Після спарування самиці впродовж 8–10 днів відкладають яйця у поверхневий шар грунту, біля основи стебла рослини, надаючи перевагу вологим місцям. Якщо яйця відкладені в іншому місці, личинки, які відродилися, не знайшовши поблизу кормової бази, гинуть. Починається відкладання яєць із середини липня, а масово – у серпні–вересні за температури в межах 18–26 °С. Проникаючи у ґрунт, залежно від зволоженості і розпушеності, на глибину 15–50 см, самиця у кілька прийомів купками відкладає 400–1000 яєць. Дощова погода стимулює процес відкладання яєць.

Личинки розвиваються вуґрунті на коренях кукурудзи з середини травня  до закінчення липня. Тривалість їх розвитку залежить від температури. Оптимальною для них є температура ґрунту 22 °С, за якої їх розвиток триває до 40 днів, за 16 °С – 25, 29 °С – 15 днів. За температури нижче 10 °С і понад 30 °С розвиток личинок гальмується, при цьому збільшується частка загиблих. На виживання личинок істотно впливає вологість ґрунту: за низької вологості зростає смертність личинок. За період розвитку личинка линяє 2 рази, тобто має три віки. Живляться молоді личинки переважно кореневими волосками та тканинами кореневої системи рослини. Розвиваючись, личинки вгризаються у корінь, живлячись серцевинною тканиною, яка містить судинні пучки. Після завершення живлення личинки влаштовують у поверхневому шарі ґрунту (5–10 см) колисочки, де заляльковуються. Загалом заляльковування популяцій досить розтягнуте в часі і триває з кінця червня до серпня. Розвиток лялечок також залежить від температурних умов. За оптимальної температури 22 °С він триває 10 днів; за 16 °С – 20, 29 °С – 6 днів. Пороговими для лялечок є температури 16 °С і 30 °С. Лялечки не витримують тривалого затоплення.

Заходи обмеження чисельності

Ввезення насіннєвого матеріалу і товарних партій кукурудзи з-за кордону дозволяється тільки за погодженням Держпродспоживслужби України після проведення  ретельного огляду та експертизи.

Важливим фітосанітарним заходом є щорічне обстеження посівів кукурудзи маршрутно-візуальним методом за використання феромонних пасток (1 пастка на 5 га) у період воскової стиглості на виявлення жуків. За наявності жуків у період повної стиглості кукурудзи – не збирати врожай до закінчення їх льоту, що стимулює відкладання ними яєць на цьому ж полі.

У період від появи 3–5 листків до викидання волотей – систематичний огляд посівів на пошкодженість кореневої системи личинками, візуальне виявлення личинок методом ґрунтових розкопувань. Виявлення личинок західного кукурудзяного жука здійснюють на полях кукурудзи по Z-подібному маршруту, на якому у 20 довільних місцях детально оглядають по 10 рослин у двох суміжних рядках. Насамперед підлягають огляду рослини, що відстають у рості, мають антоціанове забарвлення, прив’ялі або полеглі. Такі рослини викопують разом із ґрунтом радіусом 25 см, кладуть на плівку  темного кольору і обережно розминають його, вивільняючи коріння, на якому живляться личинки, та обов’язково промивають коріння кукурудзи у відрі з водою, у результаті чого личинки спливають на поверхню.

Радикальним заходом є дотримання сівозмін (ротація культур). Найбільш екологічно вигідним та технологічно простим заходом захисту кукурудзи від ЗКЖ є використання стійких гібридів, до яких належать генетично модифіковані. Важливим чинником стійкості (тип толерантність) є гібриди, що мають добре розвинену кореневу систему та стійкі проти посухи і вилягання.

Сівба у стислі строки, коли ґрунт на глибині 10 см прогрівається до 10 °С. Обов’язковим є протруювання насіння інсектицидними протруйниками, які внесені до «Переліку пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні»: Форс Зеа 280 FS, КС (тефлутрин, 80 г/л + тіаметоксам, 200 г/л). Протруювання насіння на насіннєвих заводах за норми витрати  5,0–6,0 л/т.

Круїзер 350 FS, КС (тіаметоксам, 350 г/л). Норма витрати – 6,0–9,0 л/т. Обробка насіння суспензією препарату (10 л води на 1 т насіння).

У період від цвітіння до молочно-воскової стиглості при виявленні жуків на феромонні пастки (5 жуків/пастку за 7 днів) доцільно проводити захисні заходи обприскування посівів кукурудзи препаратом Карате Зеон 050 CS (лямбда-цигалотрин, 50 г/л). Норма витрати – 0,3 л/га. Два обприскування у період вегетації. Термін останньої обробки – 30 днів.

 Г.М. Ткаленко, доктор сільськогосподарських наук

 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here