Агротехніка вирощування спаржі

0
11359

Спаржа є відносно невибагливою культурою. Холодо- та морозостійкість спаржі високі (здатна витримувати пониження температури взимку до мінус 30ºС). Інколи несприятливі умови зимово-весняного періоду призводять до порушення стійкості рослин, які ушкоджуються вже за мінус 5ºС. Стабільне відновлення вегетації навесні відбувається за прогрівання ґрунту до +10ºС.

Культура світлолюбна. Спаржа вимагає добре розпушеного багатого поживними речовинами ґрунту, бажано з нейтральною реакцією ґрунтового розчину. Важкі ґрунти непридатні, їх варто розбавити річковим піском. Найбільш сприятливими є супіщані ґрунти з легким гранулометричним складом. Спаржа мало конкурентна по відношенню до бур’янів, тож варто дбати і про гарний фітосанітарний стан ділянки. Культура не може нормально рости за близького залягання ґрунтових вод.

Місце у сівозміні

Спаржа – багаторічна культура, тому у прямому сенсі слова вона не може бути повноцінним учасником сівозмінного чергування. Повертати спаржу на попереднє місце можна не раніше, ніж через 8–10 років. Важливо дотриматися  просторової ізоляції від полів з ріпаком, люцерною, конюшиною, а також не варто вирощувати аспарагус поблизу лісосмуг і чагарників (зростають ризики ураження шкідниками). Кращими попередниками є зернові колосові культури.

Сортовий склад

Нинішнього року Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні поповнився чотирма ранніми чоловічими гібридами спаржі від компанії Bejo Zaden, які вирізняються надзвичайною продуктивністю. Мова про Кумулюс F1, Пріус F1, Сігнус F1 та Бахус F1.

Кумулюс F1 (Cumulus F1)

Ранній гібрид спаржі з високим виходом продукції 1 класу. 100% чоловічий гібрид. Рекомендована густота посадки – 4-5 рослин на метр погонний. Добре закрита верхівка, висока стійкість до утворення порожнин пагона. Має потужний листовий апарат з досить відкритою структурою. Високоякісні, товсті, гладкі пагони. Можливість вирощування під чорною і білою плівками, а також у міні-тунелях.  

Пріус F1 (Prius F1)

Ультраранній, 100% чоловічий, високоврожайний гібрид білої спаржі. Має дуже щільні головки та потужний листовий апарат. Рекомендована густота – 4 рослини на погонний метр. Рекомендований для вирощування під чорною і білою плівками, а також у міні-тунелях.  

Сігнус F1 (Cygnus F1)

100% чоловічий гібрид білої спаржі. Середньоранній, високопродуктивний з товстими пагонами. Добре закрита верхівка. Рекомендована густота посадки – 5-6 рослин на метр погонний. Потужна рослина з високою стійкість листового апарату до хвороб. Можливість вирощування під чорною і білою плівками, а також у міні-тунелях.  

Бахус F1 (Bacchus F1)

Гібрид зеленої спаржі без антоціанового забарвлення. 100% чоловічий. Має добре закриту щільну верхівку та потужний листовий апарат з високою стійкістю до хвороб. Пагони однорідні, високої якості. Рекомендована густота посадки – 5-6 рослин на метр погонний. Можливість вирощування у відкритому грунті та в міні-тунелях.

Удобрення

Під спаржу з осені бажано внести органічні добрива нормою 40–80 т/га (залежно від типу ґрунту та вмісту органічної речовини у ньому). Перед садінням під обробіток ґрунту вносять стартову дозу комплексних добрив (наприклад, амофосу, нітроамофоски, тощо) – близько 20–30 кг/га діючої речовини.

У перший рік вирощування спаржу підживлюють тричі азотними добривами (після відростання паростків, а потім два підживлення з інтервалом 1–1,5 місяці кожне) невеликими дозами (20–30 кг/га діючої речовини). Перед настанням осені можна додати фосфорно-калійні добрива.

Наступного року підживлення комплексне, у весняний період під час міжрядного обробітку ґрунту залежно від поживного режиму ґрунту вносять N30-50P40-60K90-120. Після збирання врожаю вносять азотні добрива дозою 40–60 кг/га діючої речовини. За наявності органічних добрив внесення азоту можна замінити застосуванням гною.

На третій рік вирощування вносять лише фосфорно-калійні добрива у весняний період. Азотні добрива вносять тричі – по 50 кг/га діючої речовини (травень–червень, червень–липень, липень–серпень).  

Починаючи з періоду збирання товарних пагонів, перші  5 років плантації регулярно удобрюють комплексними NPK добривами (бажано – з додаванням мікроелементів) із розрахунку 30–40 кг/га діючої речовини. Наступні 8–12 років живлення посилюють, збільшуючи до 40–60 кг/га діючої речовини, а з початком старіння плантації мінеральне живлення поступово знижують.

Підготовка поля

Після збирання попередника поле обробляють лущильниками у два сліди на глибину 6–8 см. Кращим варіантом є ретельний полицевий обробіток ґрунту на глибинку гумусового горизонту, що дає можливість поліпшити структуру, фітосанітарний стан ґрунту, а також якісно загорнути органічні добрива. Після оранки поле вирівнюють культивацією з одночасним боронуванням. У міру появи бур’янів до часу висадки розсади виконують різноглибинні суцільні культивації для підтримання ґрунту у чистому стані. Втім, не варто виконувати обробіток ґрунту без обґрунтованої потреби, оскільки можна пересушити верхній шар ґрунту.

Підготовка розсади

Розсаду спаржі вирощують у відкритому розсаднику. Ділянку готують заздалегідь ретельним обробітком ґрунту (бажано полиневим) з внесенням комплексу поживних речовин NPK на рівні 30–40 кг/га діючої речовини. Перед висіванням насіння його на кілька діб замочують і пророщують за температури близько +20ºС один тиждень, а ґрунт вирівнюють та розпушують. Насіння висівають за температури ґрунту +12…15ºС на глибину 10 см. Висівають насіння з шагом 6–8 см на глибину 3–4 см у дві стрічки з відстанню між останніми  30 см. Догляд за розсадою полягає у рихленні міжрядь, видаленні бур’янів, підтриманні вологості ґрунту, одному підживленні сечовиною (водним 5%-ним розчином) на початку липня та одному підживленні суперфосфатом та калійною сіллю дозою 20–30 кг/га діючої речовини у вересні. Перед настанням перших заморозків розсаду накривають агроволокном, притрушують торфом або компостом. Наступної весни розсаду викопують і сортують.

Висадка

Використовується одно- або дворічний посадковий матеріал високої якості, в окремих випадках – 2–3-місячна розсада. Висадку виконують на початку квітня. Важливо, щоб були сприятливими не лише температурні умови (достатньо теплий ґрунт і відсутність ризиків заморозків), але й умови зволоження ґрунту (при запізненні з висадкою ґрунт може втрати велику кількість вологи, що приведе до погіршеного приживання та початкового росту рослин). Крім того, можлива й осіння висадка розсади (прикопка).

Висадку виконують з широкими міжряддями (1,5–2,0 м), шаг висадки – 30– 45 см (залежно від запланованої густоти плантації). Висадку краще виконувати у попередньо нарізані борозни глибиною 30 см. Довжина гону – 100–150 м. Після висадки саджанці прикидають шаром ґрунту, який бажано ущільнити, а також  полити. Краще виконувати висадку вручну, ретельно стежачи за тим, щоб не пошкодити молоді та ніжні рослини.

Догляд за посівами

Полягає у рихленні міжрядь та підтриманні оптимального рівня вологи ґрунту. У середньому за рік виконують 4–6 рихлень на глибину до 10 см. Восени старі стебла зрізають, рослини підгортають. Додатково можливе мульчування міжрядь спаржі задля зменшення ризиків появи нових хвиль бур’янів. Хімічні заходи захисту боротьби з бур’янами на спаржі не застосовують, оскільки зареєстрованих на культурі гербіцидів поки що немає.

Зрошення

Спаржа потребує достатню кількість вологи впродовж вегетації для формування високого якісного врожаю. Кращим способом зрошення спаржі є краплинне. Можливе застосування дощувальних машин, а також підґрунтове зрошення культури. Інколи практикують полив по борознах, але він істотно ускладнює регулювання водного режиму поля. Взагалі спаржа за період вегетації потребує близько 4000 м3/га води. Основна маса вологи витрачається посівами у червні–серпні. У весняний період виконують 3–4 поливи нормами 200–250 м3/га, а влітку поливна норма зростає до 400–500 м3/га (при дощуванні), виконують 2–3  поливи. Варто зазначити, що негативно спаржа реагує як на нестачу, так і на надмірне надходження вологи. Під час збирання врожаю культура також продовжує витрачати вологу, тож не зайвим буде полити культуру після збирання.

Захист від хвороб

Найбільш поширеними захворюваннями спаржі є іржа (Pucciniaasparagi), сіра гниль (гриби роду Botrytis), коренева гниль (гриби роду Fusarium), пурпурна плямистість (Stemphyliumvesicarium).

Іржа спаржева. На паростках – жовті плями, що утворюються у березні–травні. Згодом плями набувають яскравого помаранчевого забарвлення. З середини червня утворюються нові спори гриба, які є джерелом подальшого поширення інфекції. За сприятливих погодних умов нове покоління спор може продукуватися грибом щодекади. Хвороба швидко поширюється, істотно знижує продуктивність і якість продукції.

Сіра гниль проявляється у вигляді пожовтіння пагонів і гілочок, які згодом відмирають і вкриваються сірим нальотом. Зазвичай характерна для другої половини вегетації спаржі (старт розвитку хвороби співпадає з опаданням першого цвіту спаржі). Зимує збудник на рослинних рештках та у ґрунті, на інвентарі, а також зберігається на насіннєвому матеріалі. Швидкий розвиток хвороби спостерігається при температурі середовища +15…20ºС та відносній вологості повітря 95–100%.

 Коренева гниль – небезпечне захворювання, часто веде до повної загибелі рослин і ділянок плантацій. Корінці після ураження червоніють, а згодом відмирають. Рослини поступово в’януть, всихають, відмирають. На розрізі стебла видні потемніння провідних пучків і судин.

Пурпурна плямистість проявляється у вигляді невеликих видовжених плям сіро-коричневого забарвлення довжиною 2–5 мм, які утворюються з кінця липня. Розвитку хвороби сприяє тепла і волога погода. Ураженню у першу чергу підлягають молоді пагони. При сильному розвитку хвороби плями зливаються, мають яскравий центр з червонувато-коричневою каймою, вдавлені. Пагони відмирають і опадають. При епіфітотії уражує до 60–90% рослин, урожай гине. Зимує збудник на рослинних рештках і у ґрунті.

Хімічні засоби боротьби з хворобами на плантаціях спаржі не використовуються. Основними заходами контролю хвороб є дотримання профілактики: достатня ізоляція плантацій між собою, вирощування стійких сортів і гібридів, видалення хворих рослин (у цілому або лише уражених частин), дотримання агротехніки вирощування, особливо режиму зрошення.

Захист від шкідників

Найбільш поширеними шкідниками спаржі є спаржева муха (PlatypareapoecilopteraSchrank), спаржевий жук (Criocerisasparagi), попелиці, види совок (шкідники ряду Лускокрилі), личинки хрущів (Melolonthinae).

Спаржева муха – найбільш поширений і небезпечний шкідник спаржі з родини Строкатокрилки ряду Двокрилі. Шкодочинна фаза – личинки, які вгризаються у пагони і виїдають у них ходи. Уражені пагони всихають, темніють, відмирають. При сильному ураженні рослина деформується та згодом гине. Доросла муха завдовжки 6–8 мм, буро-чорна, з сірою плямою на спині. Має яскравий характерний зигзагоподібний малюнок на крилах. Масовий літ мухи починається у кінці березня, триває 1–2 місяці. Щодня муха відкладає 10–13 яєць, з яких через 2–4 дні виходять личинки, які одразу розпочинають харчування. Пагони, які розвиваються з кінця червня, спаржева муха не шкодить.

Спаржевий жук – другий поширений шкідник спаржі з ряду Твердокрилих. Шкодять як жуки, так і їх личинки, які харчуються пагонами та гілочками, пошкоджують квітки. Імаго (жук) з блискучою блакитною голівкою, чорними вусами та червоною грудкою. На надкрилах – два ряди характерних білих смуг. Яйце овальне, чорне або зеленувато-коричневе, відкладається рядками по 3–10 штук. Личинки темно-сірі або білуваті. Під час харчування шкідник виділяє чорний фекальний матеріал, що сприяє забрудненню рослини та розмноженню патогенної мікрофлори.

Попелиці починають заселяти спаржу ще навесні. Харчуються соком з листків і пагонів, що викликає деформацію вегетативних органів, знижує якість продукції та врожайність. Дає багато поколінь на рік залежно від температурних умов.

Гусениці совок-поліфагів (наприклад, бавовникової) харчуються надземними вегетативними частинами рослин спаржі, грубо об’їдаючи їх, що веде до істотного ослаблення рослин, відкриває двері розвитку грибкових захворювань. Крім того, гусениці можуть підгризати і кореневу систему рослин спаржі.

Личинки хрущів харчуються підземними частинами рослин, істотно пошкоджують кореневу систему.  Дорослі жуки (хрущі) також можуть харчуватися надземними органами спаржі, істотно знижуючи якість врожаю і продуктивність культури.

Основними заходами боротьби є профілактичні – раціональна агротехніка з достатнім рівнем живлення плантацій, просторова ізоляція від посівів ріпаку, конюшини, люцерни, лісосмуг і чагарників, вчасне накриття плантацій агроволокном чи присипання мульчею і торфом, контроль чисельності бур’янів. Можливий і біологічний захист посівів, наприклад, випуск трихограми під час відкладання яєць совками (у два прийоми по 50 тис./га). Хімічні заходи захисту на спаржі застосовувати не рекомендовано.

Збирання врожаю

Зазвичай перші товарні пагони спаржа дає на четвертий рік вирощування. За температури нижче +15ºС спаржу збирають один раз на 3–4 дні, а у спекотну погоду – майже щодня. Для того, щоб не викликати значного ослаблення рослин, у перший рік збирання врожаю продовжують не більше 20 діб, а потім цей період пролонгують до 45 діб. Зібрані пагони сортують. Дрібними вважаються пагони довжиною менше 14 см. На зберігання спаржу закладають у темні холодильні камери з температурою близько 0ºС, оскільки у теплі та на світлі продукція швидко втрачає товарний вигляд і псується. Урожайність спаржі залежить від рівня агротехніки та віку плантації. У перші 5 років вона зростає від 2 до 10 т/га, наступні 8–12 років продуктивність культури стабілізується, а потім починає знижуватися, що пов`язано зі старінням.

 

П.В.Лиховид, к. с.-г. н., старший науковий співробітник, Інститут зрошуваного землеробства НААН

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here