Стаття такого змісту була нещодавно опублікована на сайті Idaho National Laboratory (Національної лабораторії Айдахо (INL), яка структурно підпорядкована Міністерству енергетики США. У публікації йдеться про те, що заводи з переробки картоплі замість того щоб платити за очищення стічних вод виробництва, можуть використовувати цю рідину для розмноження бактерій Gluconobacter oxydans, які використовуються для видобутку рідкоземельних елементів із вживаних смартфонів, комп’ютерів, електромобілів тощо. Зокрема, мова про такі рідкоземельні метали як неодим та диспрозій, які видобуваються із вторсировини завдяки кислоті, що виробляється бактеріями Gluconobacter oxydans, це процес називається біовилуговування.
Дослідники INL провели економічний аналіз процесу біовилуговування та виявили, що глюкоза, яка використовується для живлення Gluconobacter oxydans, є найбільш дороговатісним варіантом, що становить 44% від загальної вартості виробничої операції. Натомість використання стічних вод після миття картоплі для розмноження Gluconobacter oxydans приніс економію цих видатків на 17%, що підвищує ефективність виробництва. І це в умовах, коли Gluconobacter oxydans виробляють на великій відстані від їх місця їх застосування. А якщо мінімізувати транспортні розходи, тобто розташувати підприємство з видобутку неодиму та диспрозію поряд з картоплепереробним заводом, рентабельність виробництва можна підвищити максимально. Також повідомляється, що економіка США залежна від експорту неодиму та диспрозію, бо ці рідкоземельні метали відсутні у природному середовищі країни, тож розвиток таких виробництв є пріоритетним напрямком.
Для здешевлення процесу розмноження Gluconobacter oxydans можуть бути використані рештки кукурудзяного виробництва, однак, як наголошують науковці INL, показники розмноження бактерій у цьому випадку дещо нижчі, ніж після використання стічних вод з-під картоплі.
