Основні технології вирощування суниці садової за різного ступеня інтенсифікації

0
113344

У багатьох країнах світу суниця є найпоширенішою ягідною куль-турою. В Україні на 2018 р. в усіх категоріях господарств загальна площа під культурою становила 8,3 тис. га, з яких 7,9 тис. га були плодоносними. За середньої врожайності у 7,7 т/га загальний збір ягід склав 62,3 тис. тонн. На сільськогосподарських підприємствах площі відповідно становили 1,2 та 1,0 тис. га; врожайність 6 т/га при зборі 7 тис. т. [За даними Держ. служби статистики України, 2018р.], [ 1 ].

Голландський банк «Radobank» у квітні 2016 р. провів цікаве до-слідження виробництва ягід у Єв-ропі та виявив, що суниця садова і дотепер є найбільш популярною ягідною культурою. У 2015 році 75 % ринку ягід займала суниця, 9 % – малина, 8 % – лохина і ще 8% – інші ягідні. Суницю в основному вирощують у відкритому грунті, але дедалі популярнішим стає її вирощування під накриттям [ 2 ].

Найбільш серйозні виклики, що виникають перед виробника-ми ягідної продукції, полягають у тому, як досягнути кращої якості, які нові сорти з більш високими смаковими та виробничими якостями вибрати, а також яким чином забезпечувати надходження продукції протягом усього року.

У світовому масштабі лідерами у вирощуванні суниці, згідно зі статистичними даними ФАО, є США, Німеччина, Китай, Іспанія, Італія і Польща[ 8 ]. Це підтверджує вели-ку роль ягід у житті й харчуванні людей взагалі, а про особливе профілактично-лікувальне значення суниці постійно наголошують фітотерапевти. Завдяки великому вмісту різноманітних корисних речовин, зокрема, мінеральних (особливо K, Mg та Fe), кислот продукція цієї рослини має загальнозміцнювальне оздоровче та дієтичне значення та вимагає по-стійної уваги до оцінки та виділен-ня кращих і нових сортів не лише за показниками врожайності, але й смаковими, товарними, хіміко-технологічними та й в цілому адаптивними властивостями.

В Україні суниця донедавна займала перші позиції серед ягідних культур, і лише останнім часом дещо поступилася чорній смородині через зростання популярності останньої як адсорбента радіоактивних речовин. У традиційно най-більш ягідному регіоні – на півночі України – продуктивність і зимостійкість сортів суниці обумовлена рівнем низьких температур в осінньо-зимовий період і наявністю снігового покриву, який забезпечує нормальне проходження періодів спокою та етапів онтогенезу, що готують рослину до протистояння весняним приморозкам [Шарпило Н.П., Силаєва А.М., Грохольський В.В., 2005].

ВИБІР ТА ПІДГОТОВКА ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

Вирощування суниці садової можливе на різних грунтах – від легких дерново-підзолистих до чорноземів і суглинків, але найкраще почуваються її рослини на відносно легких грунтах. А найважливішими умовами є: кислотність грунту на рівні 5,5 – 6,5; глибина залягання грунтових вод не ближче 0,6 – 0,9 м; бажаний вміст гумусу 2 % і більше. Вирощування ж плодоносного ягідника найдоцільніше у 3–4-пільній сівозміні, після чорного пару або зернових культур. Неприйнятним є висаджування суниці після картоплі і томатів – оскільки є тотожність ураження хворобами. Повертатись на те ж поле варто не раніше, ніж через 4 роки.

Перед підготовкою поля доцільно визначити ступінь зараження личинками хруща. Як правило, сильною вона є на легких та добре прогрітих грунтах і меншою на суглинкових. При засміченні поля багаторічними злаковими бур’янами восени треба провести обробку гербіцидом суцільної дії, а садити весною. Якщо грунти малородючі, високоефективним буде внесення восени 50–60 т/га гною або ж навесні такої ж кількості перегною. Також оптимальним може бути вирощування у рік перед посадкою сидератів та їх заорювання. Восени, у жовтні, оранка на глибину 25–30 см; а боронування та фрезування грунту проводити уже весною, незадовго до висаджування розсади.

ОСНОВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ ЗА РІЗНОГО СТУПЕНЯ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ

Основними на сьогодні у світі є три технології. Першою і найбільш знайомою для нас є технологія однорядного вирощування у відкритому грунті, яка масово донедавна практикувалась в Україні, оскільки є найдешевшою. Вона передбачає розміщення рослин за схемою 90 х 25 см та крапельне зрошення або дощування. Врожайність у виробництві при цьому становить 10 – 12 т/ га за 4-річного циклу культури ягідника (три роки плодоношення). Собівартість 1 кг ягід при такій технології найнижча, оскільки додаткових значних витрат не передбачається, а сорти, що використовуються, передбачені як для споживання ягід свіжими, так і для переробки.

Друга – технологія з елементами інтенсифікації, передбачає використання наступних елементів: краплинне зрошення; мульчування міжрядь плівкою, соломою чи рисовим лушпинням; високо-продуктивні сорти. У виробництві вона дає змогу отримувати врожай понад 12 – 15 т / га при значно вищій собівартості 1 кг ягід / Яковенко В.В., Холод Н.А., Лапшин В.И., 2006/. Тому вирощувані сорти мають бути досить рентабельними.

Третя – інтенсивна технологія, яка і є основною в країнах, де великі валові збори ягід та врожайність понад 25–30 т /га. Вона передбачає наступні елементи: грядний метод вирощування; мульчування плів-кою міжрядь; одно- двох- чи чотиристрічкове садіння; краплинне зрошення з фертигацією; розсаду “фріго”; високопродуктивні сорти. Тобто додаткових витрат дуже багато, і собівартість 1 кг ягід дуже висока. Тому використовувані сорти мають бути високоврожайними, з ягодами високої якості, щоб прибутки від реалізації могли відповідно перекривати великі витрати на вирощування. Таким чином, головним і найвагомішим в усіх технологіях є фактор сорту. На сьогодні найбільш поширеною та досконалою з точки зору високої механізації основних процесів є саме технологія грунтового вирощування суниці на грядах з використанням мульчуючої плівки та краплинного зрошення. Водночас вона має як певні переваги, так і деякі недоліки. До переваг слід віднести економне використання води, вартість та доступ до якої з кожним роком стає важчим. Також вона зменшує пестицидне навантаження за рахунок мінімізації використання гербіцидів. І головне, дає можливість отримання чистої та високотоварної ягоди, яка практично не має контакту із землею і зразу після збирання та охолодження надходить на реалізацію. Раніше на заході Європи використовувався термін «солом’яна ягода», що передбачало мульчування міжрядь суниці подрібненою соломою.

На сьогодні у вказаній технології передбачено, що самі гряди (як правило, по два рядки), вкриваються (мульчуються) чорною, сірою або білою плівкою, а технологічні смуги грунту між грядами вкриваються шаром соломи. І перше, і друге мінімізує витрати дорогоцінної вологи. До недоліків варто віднести велику вартість самих матеріалів – плівки, шлангів та комплектуючих для краплинного зрошення. А по завершенню циклу використання ягідника постає питання способу зняття та утилізації плівки, яка буде уже рваною та непридатною для будь-якого подальшого використання.

Схема садіння на таких грядах є двохрядною: 1,5 х (0,4 х 0,25) м, вона передбачає висаджування близько 53 тис. шт. рослин. Знання кількості необхідних матеріалів та садивного матеріалу дає можливість реально оцінювати виробничнику вартість закладання певної площі під культуру і шукати найбільш прийнятні варіанти.

Мінімізацію впливу негатив-них чинників довкілля – посухи, граду, надлишку опадів у період збирання – дає певне вдосконалення вищевказаної технології, а саме використання плівкових сезон-них тунелів. Вони встановлюють-ся над уже висадженим у полі (на грядах) ягідником. Процес монтажу та демонтажу їх відбувається доволі швидко та легко, оскільки вся конструкція з’єднується шляхом скручування або ж, як у випад-ку з плівкою, кріпиться шпагатом і кліпсами до труб. Основи, до яких кріпиться вся конструкція, вкручуються у землю, що не потребує спеціальної підготовки грунту [Мариуш Подымняк 2017; Марек Ярмы 2017]. Вирощування суниці у таких тунелях дає можливість, перш за все, стати незалежним від погоди та досягнути постійно високої якості ягід саме за рахунок більш контрольованого мікроклімату. При цьому, як засвідчує досвід польських виробників, середня врожайність зростає від 20 (в полі) до 35 т/ га (в тунелях), кількість плодів 1 класу – від 70 до 85% відповідно; а строк достигання ягід прискорюється – в тунелі 40% ягід збирають на 17 днів раніше у порівнянні з вирощеними в полі. В цілому прибутковість ягідника суттєво зростає.

У подальшому вирощування ягідних під накриттям стало практикуватись не тільки в полі (як грунтове), але і з використанням штучних субстратів. Вирощування суниці під накриттям було продиктовано необхідністю подовження термінів надходження свіжих ягід (наприклад, у Великобританію від компанії «Haygrove»). У даний час цього вдалося досягнути, і суниця з малиною англійського виробництва стали доступні приблизно протягом 26 тижнів на рік. Це заслуга як технологій, так і специфіки вирощуваних сортів. Однак з часом Британські острови стали «занадто малими» для «Haygrove», і частина ягідних плантацій уже вирощується в країнах Африки (237 га) і Португалії (68 га) ( із загальної площі близько 500 га, половина з яких – під малиною) [Мариуш Подымняк 2017; Марек Ярмы 2017 ]. Це пов’язано не тільки із більш сприятливим для рослин мікрокліматом у цих теплих регіонах світу, але також із низькими витратами на оплату праці – вона для африканців приблизно на 70–80% менша, ніж для працівників Об’єднаного Королівства. Але виробництво ягід в африканських країнах виправдано і через значно довший період вегетації, що забезпечує постачання ягід на британський ринок із осені до весни. А в поєднанні з виробництвом ягідних культур власне у Великобританії дає змогу пропонувати ягоди для свіжого ринку протягом усього року.

Якщо ж згадати, що родючі грунти у названих напівпустельних регіонах світу відсутні, то кущі стали вирощувати на штучних субстратах – в основному на кокосовому субстраті (та сумішах на його основі) з подаванням добрив із поливною водою (фертигацією), тобто реалізована класична гідропонна культура вирощування ягідних.

Але якою за таких умов стала якість ягід? На сьогоднішній день якість ягід (окрім уже обговорених показників) для успішного просування на ринку та стабільного попиту передбачає продукцію без перевищення дозволеного вмісту пестицидів у плодах. Створена у США неприбуткова й неполітична організація Environmental Working Group’s (метою якої є захист здоров’я людей і довкілля) щороку оприлюднює «Путівник споживача» по двох рейтингах – «брудної дюжини» та «чистої 15-ки». Для яблук результати цих рейтингів тривалий час були невтішними. Зокрема, до 2015-го вони п’ять років поспіль очолювали «брудну дюжину», аж поки 2016-го на перше місце, як найбільш забруднена, не вийшла … суниця, а яблука за вмістом залишків пестицидів опустилися на четверту позицію [18]. Загалом «брудний» рейтинг – 2016 мав такий вигляд: суниця, шпинат, нектарин, яблука, персик, груша, черешня, виноград, селера, помідори. А вимоги споживачів до безпечності плодово-ягідної продукції щороку посилюються!

Поряд із цим значно вдалішим та головне – безпечнішим – виявився європейський досвід вирощування на грунті та з накриттям ягідників плівкою.

І про головний виробничий ресурс, без якого ефективне виробництво суниці неможливе – про воду. Навіть в Україні з кожним ро-ком доступ до неї стає дедалі обмеженішим у кількісному та ціновому плані. Нам варто врахувати гіркий досвід промислових виробників – сусідів із Польщі. Дослідження, виконані у їхньому Інституті садівництва у Скерневіце, засвідчили, що вода з відкритих водойм містить чимало пестицидних сполук, це залишки та «сліди» до 15 хімічних речовин [Роберт Сас., 2018 ].

Неприйнятною є як безпосередня близькість до суниці великого саду, так і шкідливих виробництв через ризик попадання з талими та дощовими водами небажаних речовин до водойм, звідки вода береться для зрошення.