Бруква – повернення до коренів

0
11265

Це одна з малопоширених, даремно призабутих сільгоспкультур нарівні з ріпою і пастернаком, яку варто повернути у широкий вжиток і на полиці магазинів. Адже бруква, або як її ще називають в Україні кочерега, є лідером за вмістом вітаміну С серед коренеплодів. Наведемо декілька цікавих фактів стосовно брукви, які її характеризують.

Бруква буває столовою і кормовою

Столова бруква зазвичай вирізняється плескатою формою, має м’якуш з жовтим або білим забарвленням. Верхівкова частина коренеплоду, яка виступає над землею, має фіолетовий відтінок.

Кормова бруква була отримана шляхом схрещування брукви столової і капусти кормової. Вона менш вибаглива до умов вирощування, показує незмінно високу врожайність і дуже популярна в районах з холодним кліматом в якості кормової бази для худоби на зиму. Тим більше, що відмінно зберігається і довго зберігає свої харчові характеристики.

У повсякденні  брукву помилково називають «кормовим буряком», хоча ця рослина зовсім іншої родини – Капустяних.

Свято брукви Raben-Chilbi в Швейцарії

Щорічно в другу суботу листопада в швейцарському місті Ріхтерсвіль на березі озера Цюріх триває стародавнє свято брукви під назвою Raben-Chilbi. У цей день вулиці міста прикрашають безліч фігурок з білої брукви і тисячі свічок зроблені з цього овочу. Коли міське освітлення вимикається в все місто освітлюється тільки цими ліхтариками. Увечері вулицями міста уздовж блискучих прикрашених будинків проходить парад, лунає музика, тривають розваг. У цей день містяни і туристи куштують страви з брукви і ріпи.

Історія

Є припущення, що бруква вперше з’явилася в Середземномор’ї від випадкового схрещування листової капусти і однією з форм ріпи. Деякі вчені стверджують, що про цей овоч не було письмових згадок до 1620 року, коли його вперше описав швейцарський ботанік Каспар Баугін, який у своїй роботі Prodromus theatri botanici відзначав, що у дикому вигляді рослина росте в Швеції. Прихильники іншої теорії вважають, що бруква — уродженка Сибіру, звідки вона і потрапила до Скандинавії. Але фактом є те, що брукву особливо полюбили у середньовічній Скандинавії, Росії, Англії та Німеччині. Тому цей овоч у Європі ще відомий під назвою «шведська ріпа», був улюбленим коренеплодом німецького письменника Гете, зображувався на феодальних гербах,  був однією з основних сільськогосподарських культур в країнах з холодним кліматом, до часів, поки його не витіснила картопля.

Надзвичайна невибагливість

 За ботанічним характеристикам відноситься до холодостійких, невибагливих культур, витримує короткочасні заморозки, продовжує ріст при +2-3 °C, при цьому здатна витримати і спеку. Щоправда в таких умовах швидко знижуються споживчі властивості овочу, коренеплоди дерев’яніють і гірчать. Тому в південних регіонах брукву сіють однією з перших культур, щоб встигнути отримати урожай до настання посухи. Бо рослина дуже вологолюбна. Вона легше переносить відсутність добрив, ніж недостачу води. Брукву сіють і під зиму, щоб навесні отримати дружний врожай вітамінної продукції. Бадилля брукви використовується в салатах.

Культура для лихоліття

Зі спогадів ветеранів Другої світової війни, бруква під час гітлерівської окупації була одною з найдоступніших сільськогосподарських культур в Україні. Тому баландою з брукви, або на її основі, годували військовополонених. Очевидно далася взнаки невибагливість і врожайність рослини, і поживні властивості коренеплодів цієї культури. Завдяки яким, у страшне лихоліття,  врятувалися від голодної смерті мільйони людей. До речі, у наші дні існує безліч рецептів смачних дієтичних страв з брукви. 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here