Чим українцям здивувати сусідів?

0
11174

Кліматичні зміни грають на руку всім, хто захоплюється вирощуванням плодів, не боїться експериментів і отримує задоволення від їх результатів. А коли ще й сусіди із здивуванням і захватом оглядають твій врожай, це може бути найвищою оцінкою зусиль в рослинництві. Але у багатьох виникає питання, чим в наш час можна здивувати оточуючих, коли до розмаїття сортів і гібридів звикли всі. Відповідь проста – різновидами звичних для нас культур, особливо якщо погода почала дозволяти їх вирощування. До речі, про деякі з них не чули навіть професійні аграрії…

Таким чином, не зайвим буде познайомитися із тетрагонолобусом, або, як його називають у насіннєвих центрах – спаржевим горохом. Це рослина із сімейства Бобових, має крильчату форму стручків. У дикому вигляді тетрагонолобус зустрічається у країнах Середземномор’я. У культурі вирощується у Англії, Аргентині і Австралії, тобто в кліматичних умовах близьких до українських. Тож не важко уявити чотирикрильник пурпурний (Lotus tetragonolobus) – це ще одна назва культури, на наших полях. До речі, цю рослину часто висаджують не на городі, а у квітнику, бо вона має дуже гарні квіточки.

Окрім квітів, які є їстівними і ними можна прикрашати страви, вживають у їжу стручки з насінням тетрагонолобусу, а також бульбочки, що утворюються на корінні. Очевидно саме завдяки красі і безвідходності цієї рослини вона впала в око королеві Великобританії Єлизаветі II, яка вплинула на популяризацію спаржевого гороху у світі. До того ж відмічається, що смакові властивості стручків рослини у свіжому і приготованому вигляді не залишать байдужими навіть найвибагливіших гурманів.

Не менш цікавою культурою, яка може зайняти почесне друге місце у цьому рейтингу, є стручковий редис (Raphanus sativus caudatus). Вважається, що країною походження є Південна Азія, оскільки там були знайдені дикі форми цієї цікавої рослини. Нині її ареал вирощування це європейські країни, Північна Америка, Австралія і помірний клімат Азії. Незвичайність цього родича редьки в тому, що в їжу йдуть не коренеплоди, а стручки. За смаком вони схожі на звичайну редиску, але більш гострі, що надає їм особливої пікантності. Їсти їх слід поки молоді, бо з часом вони грубішають і стають пекучими на смак. До речі, їстівними є листя, квіти і навіть коренеплоди рослини, але через пекучість бульби стручкового редису зазвичай не вживають у їжу. Виглядає стручковий редис як потужний кущ, який заввишки більше двох метрів і діаметром близько метру, тому рослина потребує шпалери.

Також придатним до вирощування в Україні є радічіо – різновид цикорію звичайного родом з Італії. Це стародавня і популярна у Західній Європі морозостійка городня рослина, за що її назвали цикорієм Старого Світу. Рослина схожа на капусту, але її голівка значно менша, трохи завбільшки, ніж апельсин. Смак листків гіркуватий, пряний, при термічній обробці пом’якшується. Цикорний салат радічіо також можна сіяти у вересні, щоб отримати зимовий овоч. Для цієї мети підходять лише морозостійкі сорти, в особливо холодні дні рослини потрібно вкривати плівкою. До речі, вплив холодів сприяє зменшенню гіркоти листя.

 

Унабі. Сорти цієї субтропічної садової культури діляться на три групи за термінами дозрівання – на ранні (плоди дозрівають наприкінці вересня – на початку жовтня), середні (друга декада жовтня) і пізні (кінець жовтня –  початок січня). Також виділяють дрібно-, середньо- і великоплідні сорти. Зараз дикорослі унабі можна зустріти в Китаї, Маньчжурії, Монголії, Туркменії, Узбекистані і частково в Таджикистані. Ц регіони характеризуються посушливим континентальним кліматом зі спекотним тривалим літом і недовгими, але морозними зимами. У зоні свого природного зростання унабі культивується з незапам’ятних часів, і створено безліч сортів, деякі з них почали вирощувати у країнах Європи і Америки. В середині минулого століття в санаторіях Криму проводилися експерименти, які показали, що регулярне вживання у їжу свіжих плодів зизифуса звичайного (ще одна назва унабі) сприяє зниженню артеріального тиску. Тоді почалося активне пропагування цієї плодової культури в південних областях України. А нині її вирощування можливе по всій території країни.

Малопоширеним в Україні, але цікавим і перспективним є ксантоцерас горобинолистий або чекалкін горіх, де їстівними є не тільки плоди, а і листя, яке додають до салатів, і квіти — з яких варять варення. До речі, горіхи мають

горіх ксантоцерасу горобинолистого

мигдальний смак і дуже поживні. Батьківщиною рослини є північні регіони Китаю, Кореї та південь Монголії. Нині ці рослини можна зустріти на півдні та заході України, а також у Грузії, у Азербайджані та у Середній Азії. У Китаю ксантоцерас горобинолистий лишається однією з найбільш цінних олійних культур. Тривалість життя цієї культури становить близько 200 років.

 

ксантоцерас горобинолистий квітне

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here