Жменя ягід – вітамінів на рік

0
234

Один із найвідоміших біологів світу Іван Мічурін вважав, що ця рослина є справжнім земним дивом. Мова йде про багаторічну ліану з роду витких рослин актинідію, ягоди якої є дуже цінними: вони і смачні, і дієтичні, і багаті на вітамін C (в 2 рази більше, ніж у лимона, і в 50 разів більше, ніж у яблука) та  різноманітні мікроелементи. Також плід актинідії (ківі) містить поліфеноли, які відомі як потужні антиоксиданти. «Жменя ягід – вітамінів на рік!» – саме таку приказку склали про актинідію у далекому Сибіру. Здавна у дикій природі вона була поширена у Гімалаях, Південно-Східній Азії і Маньчжурії, деякі її види ростуть на півночі Сахаліну, в Примор’ї  та на Курильських островах. Виявилося, що актинідія може добре рости та плодоносити і в нашій кліматичній зоні. Як її виростити?

Перш за все треба пам’ятати, що це дводомна рослина. Тому, щоб отримувати врожаї, треба вирощувати поряд жіночі та чоловічі саджанці. Висаджуйте поруч із кількома жіночими рослинами хоча б одну чоловічу для запилення. Аматори у садівництві часто не знають, як відрізнити чоловічу рослину від жіночої. У цьому розібратися не важко: у чоловічих рослин є тільки тичинки з пилком і немає маточок (тому вони й не здатні плодоносити), а у жіночих – маточка оточена тичинками з пилком, але він безплідний (тому й не може сама себе опилити). Хоча, забігаючи наперед, повідомлю, що вже виведені й гібридні форми самоплідної актинідії, але вони, на жаль, ще рідко зустрічаються. Оскільки відрізнити чоловічу рослину від жіночої можна лише під час цвітіння, дослухайтеся до поради: якщо хочете бути впевненими, що придбали правильні рослини, купуйте саджанці у спеціалізованих агромагазинах, які належним чином піклуються про своє добре ім’я, або ж у надійних і перевірених продавців.

Брати саджанці актинідії краще віком від 2-х до 4-х років – саме в такому віці вони починають квітнути, а потім і плодоносити. Висаджувати ж можна як навесні, так і восени в звичайні для цього агротехнічного прийому терміни. У посадкову яму з дренажем на глибині близько 50 см додають компост, комплексні мінеральні добрива, опускають рослину, кореневу шийку якої розміщують в один рівень з ґрунтом, і присипають землею. Після цього поливають та мульчують. Чому я наголосив саме на дренажі? Справа у тому, що актинідія не переносить застій води у кореневій зоні, тому рослині конче потрібен дренаж. Та краще для актинідії, якщо висадити її на піднятій ділянці або на схилі, де вода застоюватися не буде.

Ще одна особливість актинідії – любить вона, щоб її нижня частина була в тіні, а на верхню її частину щоб потрапляло сонце. Тобто, якщо ви бажаєте гарантовано отримати гарне цвітіння і добру зав’язь смачних плодів, ґрунт у прикореневій зоні має бути затіненим, а пагони, починаючи з висоти від 1м-1,5м, мають перебувати під сонячним промінням. Зазначу й ще про одну цікаву особливість – запах пагонів актинідії дуже подобається котам (приваблює їх не гірше валеріани!), тому, щоб муркотливі не пошкодили молоді рослинки, пагінчики треба захистити на висоту до 1,20 м якимось матеріалом (здеревілим рослинам ці тварини вже не страшні).

Що стосується догляду за висадженою актинідією, то він досить простий і традиційний, як і для всіх витких рослин: треба лише забезпечити їй опору і правильне обрізування. Формувати її можна, як і виноградну лозу: віялово, горизонтально, арками, запускати на альтанки, декорувати огорожі. Тільки треба пам’ятати, що плоди актинідії дозрівають у верхній частині її крони. Тому формуйте рослину так, щоб потім без проблем можна було добиратися до ягід.

Якщо коренева система, як я вже зауважував, не переносить перезволоження, то надземна частина рослини вологу любить. Тому її бажано обприскувати, особливо після спекотного дня. Якщо ж посеред занадто теплого літа згаяти з цією процедурою, то і зав’язь, і листя актинідії може збліднути й навіть облетіти.

Що стосується обрізування, то його спочатку проводять, коли вік рослини досягає 3–4 років. Під час обрізування, яке можна робити впродовж всього літа, формують крону, розправляючи пагони по опорі. Наприкінці ж літа кінчики пагонів прищипують, щоб вони до зими встигли здеревіти і без проблем перезимувати.

Варто пам’ятати, що актинідія здатна давати велику кількість пагінчиків, і часто її крона стає загущеною і непрозорою, а це знижує врожайність. Тому з обрізуванням не баріться! Надалі ж рослина подбає про себе сама, адже вона практично не хворіє і не уражається шкідниками.

Перші нечисленні плоди зазвичай бувають вже у 3-річної рослини, а суттєві врожаї отримують з сьомого року посадки і до глибокої старості ліани – 40–50 років. Ягоди актинідії (ківі), які наші громадяни так люблять споживати у свіжому вигляді, ще використовують для виготовлення смачного варення, компотів і навіть  ароматного вина.

Що стосується зимівлі, то перед зимою 2–3 річні рослини зніміть з опори, оберніть захисним матеріалом і прикидайте опалим листям (можна гіллям хвойних дерев) шаром від 20 см. Це вбереже молоду поросль від вимерзання. Дорослі ж рослини вже не потребують укриття на зиму, тому їх навіть з опори знімати не потрібно.

 

Сорти актинідії, які радять вирощувати українські садівники

 

Актинідія аргута (Actinidia arguta) – найбільший і сильнорослий вид, довжина ліани якої може досягати 25м. Листя цього сорту велике (довжиною до 15 см) з дрібними зубчиками по краю. Плоди їстівні, невеличкі – вагою до 5г і до 3 см діаметром. Урожай збирають у кінці вересня.

Актинідія коломікта (Actinidia kolomikta) – частіше використовується для декоративного вертикального озеленення. Має строкате шкірясте (до 15 см) листя. Верхівка листка спочатку біла, пізніше стає рожевою, а до осені – малиновою. Черешки листка теж червоні. Восени взагалі має мальовничий вигляд: все листя стає жовтим з рожевим і червоно-пурпуровим відтінком. Довжина пагонів цього сорту досягає 10 м. Ягоди невеличкі, їстівні, починають дозрівати у кінці серпня.

Актинідія пурпурова (Actinidia purpurea) – велика і потужна, з середньою холодостійкістю (витримує морози до –28°C) ліана, з відмінною тіньовитривалістю і рясним цвітінням. Плоди – середні (до 6 г) пурпурного кольору (міні-ківі), мають солодкий смак зі слабким мармеладним ароматом. Квітки з незвичним ніжним цукерковим запахом.

Київська Крупноплідна – сорт гібридного походження (Actinidia arguta х Actinidia purpurea), відібраний в 1981 році. Ягоди великі (12–19 г), циліндричні, сплющені, шкірочка і середина зелені. Має сильний ріст і високу врожайність. Дозріває у другій половині вересня.

Караваєвська Урожайна – гібрид сорту «Пурпурова садова» і Actinidia arguta. Плоди середнього розміру (6–8 г), шкірка вишнево-червона з коричневим відтінком. Відрізняється високою врожайністю – приблизно 20 кг з куща.

Lucy– сорт, отриманий у результаті схрещування між Actinidia purpurea і Actinidia arguta. Урожайний сорт для аматорського вирощування. Плоди великі, сильно витягнуті і сплюснуті, смачні, солодкі, шкірочка зелена. При повному дозріванні середина стає рожево-червоною.

Geneva – сорт американського походження з досить значною силою росту. Мало чуттєвий до мінливих умов навколишнього середовища, але через велике листя більш чутливий до нестачі вологи. Плоди із середньою вагою 6–9 г, дуже смачні, ароматні, з гармонійним смаком. Шкірочка зелена з делікатним червоним або червоно-коричневим рум’янцем, але у затінених місцях куща плоди повністю зелені. Середина плода зелена, при повному дозріванні злегка жовтувата всередині. Вважається раннім сортом, у плодоношення вступає в третьому або четвертому році після посадки. Вигідний сорт для промислових плантацій – має тривалий термін збирання (відповідно й продажу) ягід.

Jumbo– сорт походить, найімовірніше, з Італії. Ріст пагонів сильний, хоча сорт досить чутливий до зміни умов зростання. Виділяється яскраво-зеленим листям і майже зеленими листовими черешками. Має великі плоди, які досягають ваги 14–16г, але менш урожайний, бо плоди розташовані в основному поодинці. Плоди сильно витягнуті і плескаті, шкірка повністю зелена, без рум’янцю, середина теж повністю зелена. У плодоношення вступає тільки на 4-му або 5-му році після висаджування.

Issai – аматорський сорт актинідії з Японії, який, до речі, не підходить для вирощування на промислових плантаціях. Сила росту кущів трохи менша, ніж у інших сортів, та й більш чутливий цей сорт до сильного морозу (витримує лише до –23°C). Плоди середнього розміру (5–8 г), подовжені, з характерним «чубчиком». Шкірочка повністю зелена, без будь-якого кольору. Дозріває дуже пізно. Вважається самозапильним сортом, але при запиленні чужим пилком плоди ростуть більшими. Ще одне застереження – сорт не підходить для використання в якості запилювачів для жіночої статі інших різновидів. З його переваг можна відзначити дуже швидкий вступ у плодоношення, яке часто розпочинається  ще  навіть у контейнерах для транспортування саджанців.

Андрій Навродський м.Корюківка

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here