Старі, добрі і незабутні

0
186

«Якщо є в саду давній кущ, то той сад не буде пуст!», – казали колись досвідчені люди. Важко не погодитися з цим твердженням. Попри величезну кількість новітніх сортів, усе частіше чути розмови садівників і городників про якісь таємничі «старі українські сорти» фруктових та овочевих культур, які колись були і стійкіші до хвороб, і не потребували особливого догляду, та й плоди їх були смачнішими. То чи можна зараз дізнатися, що ж то за старі українські сорти такі були, де й коли вони взялися та чи не можна зараз їх десь «дістати»? Адже дуже багато людей, які хотіли б відчути саме той смак, який нагадав би їм старі добрі часи…

Насправді ж, якщо повернутися в минуле, на території України росло багато чого. І не лише місцеві сорти, а й багато «заморських», які звозилися ледь не з усього світу. Багато з них були акліматизовані, окультурені, їх «чужинські» назви замінені (набули місцевих українізованих найменувань) і таким чином стали рідними.

У книзі митрополита Митрофана Симашкевича «Историко-географический и этнографический очерк Подолии», виданій у Кам’янці-Подільському в 1875 році, зазначено, що на Поділлі протягом ХVІІІ та першої половини ХІХ століть було акліматизовано понад півтисячі сортів груш та яблунь. Лише перелік та коротка характеристика деяких із цих сортів займала в книзі аж три сторінки. Автор, до речі, простежив, звідки в садах його земляків взялися ті чи інші сорти. За допомогою тих записів дізнаємося, що англійські груші Biskoop Peer та Веure якимось дивовижним чином стали «дулями», а французькі Bonchrietien d’automne  стали «християнками». Отримали свої українські назви й чеські та голландські, іспанські та італійські, мальтійські та сирійські сорти. Те ж саме сталося і з яблуневими назвами. Так, французька Calvilerouge d’automne cтала «Кальвілем червоним», а Reinetted’or  – «Золотим Ранетом», німецькі Paradisrouge – «Райками».  А знаєте, скільки сортів по селах називали «просто солодкі» чи «просто кислі», або ж «зимка» чи «літня»? Ще й досі зустрічаються назви «мадярка», «тиролька», «литовка» чи «татарка», що ясно вказує на місце колишньої дислокації. Це ж саме можна сказати і про сливу «венгерку», яка свого часу прибула до нас під назвою «Prunushungarika». Предки наших «синюхівок» культивувалися колись у сирійському Дамаску, а вишні-лутовки – в Туреччині. Я вже не беруся пояснювати топонімічну назву грецьких (волоських) горіхів…

Тож попри те, що селекційні новинки вже торкнулися всіх галузей рослинництва, і з кожним роком у наших садах з’являється все більше новинок різних культур, не всі господарі погоджуються позбутися перевірених часом сортів. «Та вони до всього ще й набагато довговічніші!» – запевняють. Адже ці сорти – результат природного відбору протягом багатьох років, і виживали якраз саме ті екземпляри, які змогли вистояти у «війні» проти хвороб та шкідників. Не даремно ж в останній час посилюється попит на зимове споживання яблук сортів старої селекції: Сніжний кальвіль, ренет Симиренка, Пепен, Донешта, Малинівка та інші. Ви помітили, які ціни на них бувають в пунктах продажу?

Цікавим є й той факт, що у багатьох країнах світу в описах того чи іншого сорту з гордістю вказують на час, з якого той сорт вирощується в цій країні. І довіра (відповідно й попит) саме до тих сортів, про які в супровідних документах зазначено, що вони мають «історію» від однієї до трьох сотень років, значно вища! От у  Франції, до прикладу, на ринку томатів усе більше з’являється «перевірених давніх» сортів, і у 2019 році їх обсяги реалізації, за словами виробників, значно зросли. А справа у тому, що тамтешні фермери орієнтуються на вибір споживача, який часто прагне відшукати в помідорах «смак дитинства». Один мій знайомий стверджував: «На жаль, багато хто не розуміє, що головна якість будь-якого плоду – це його смак і корисність, а не транспортабельність і довготривала лежкість. Саме давнішні якості і несуть генетичні ознаки того, що було колись. Зараз люди просто не знають оригінального смаку справжнього плоду, бо вже й сіл тих немає, в яких той плід у промислових масштабах вирощували. Прикро, що наразі дуже мало залишилося справжніх смачних старих добрих сортів…»

Fresh organic vegetables ane fruits on wood table in the garden

Так, спілкуючись із багатьма людьми з різних регіонів України, часто доводиться чути про такий бажаний, надзвичайно цікавий сорт, який або вже «доживає» десь у садочку далеких родичів, або ж уже був втрачений і тепер його хочуть знайти. І чим дорослішим я ставав, тим частіше зустрічалися такі випадки. Деякі ж виробники починають розуміти: у старих сортах споживачі шукають (і знаходять!) ті смаки, до яких вони звикли у минулому. Тому й намагаються задовольнити ці потреби.

Як відомо, садівництво та городництво на території України завжди процвітало. Його історія налічує не одну сотню років. Однак не так вже й важливо нині, звідки походять смаколики, які росли колись у наших садах і на городах. Головне –  щоб радували вони ще не одне покоління земляків. Тож давайте разом відновлювати та зберігати для наших дітей, внуків, правнуків ті надбання, що залишили нам наші батьки.

Андрій НАВРОДСЬКИЙ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here