Вирощуймо аронію – вона того варта!

0
111503

Українські сільгоспвиробники вже почали переорієнтовуватися й успішно вирощувати та вдало експортувати окрім традиційних сільськогосподарських культур ті, на які раніше навіть не звертали уваги: горіхи, терен, бузину та чорноплідну горобину. Щодо останньої, то плоди чорноплідної горобини, або ж аронії, вважаються справжньою вітамінною коморою. І це не дивно. Адже за вмістом  вітаміну С вони перевершують навіть лимони. До речі, вже науково доведено, що в останніх цей вітамін присутній лише до 3-х місяців після їх зривання, а в ягодах аронії – постійно. У так званому «вітамінному змаганні» з чорноплідною горобиною можуть зрівнятися хіба що ягоди смородини чорної. Що ж ми знаємо про чорноплідну горобину?

Аронія (Aronia) – виходець зі східної частини Північної Америки, а в нашій місцевості введення її в культуру пов’язано з ім’ям Івана Мічуріна, який привернув увагу до цієї рослини та рекомендував її для плодівництва. Рід Aronia об’єднує близько 15 видів і декілька гібридних форм, належить до родини розоцвітих RosaceaeJuss. На території України здебільшого трапляються три види – сливовиста, арбутасолиста і чорноплідна. А культивують у нас тільки один вид – аронію чорноплідну (горобину чорноплідну). Це – багаторічний листопадний кущ з багатьма гілками різного віку, заввишки 22,5 м. Спочатку він росте компактним, а з віком стає досить розлогим (складається з 815 основних гілок) кущем. Продуктивний період рослини становить 2030 років. Цвіте аронія у другій половині травня на початку червня і цвітіння, залежно від погодних умов, триває 1216 днів. Квітки вона має двостатеві, зібрані у щитковидні суцвіття, дрібні, білі. Ця рослина – добрий медонос і є постачальником раннього цілющого меду з різким запахом, який нагадує запах рідкого мигдалю, що зумовлено ароматичною речовиною триметиламіном. До речі, з одного гектара насадження бджоли збирають 5060 кг меду. Цікаво й те, що пізнє цвітіння цієї рослини виключає можливість пошкодження квіток весняними заморозками, що забезпечує щорічне і рясне її плодоношення. А плодоносити аронія починає здебільшого на четвертому році життя. Плоди її достигають у кінці серпня на початку вересня і можуть зберігатися у свіжому вигляді протягом досить тривалого часу. Шкірка у ягід щільна, що сприяє гарній цілісності. Середній урожай ягід становить 0,61,5кг з одного куща, а максимальний (починаючи з п’ятого –  шостого року) – 10кг. Плоди на смак кислувато-солодкі, з в’яжучим терпкуватим присмаком, і навіть коли вони зрілі, то міцно тримаються на гілках і не обсипаються.

Аронія також є природним джерелом Р-активних речовин, має високий вміст аптоціанових пігментів. Вміст аскорбінової кислоти в її плодах варіюється у межах 855 мг на 100 г, бета-каротину – 1,12,5 мг на 100 г. Також у ягодах міститься досить багато цукру і сорбіту. У зрілих плодах переважає фруктоза, у меншій кількості міститься глюкоза і сахароза. Вміст пектинових речовин у плодах аронії 1,5–1,7 %. Плоди також містять: молібден  0,38–1,88, марганець 3,56–9,64, мідь  0,81– 2,97, бор 0,15–0,71 мг на 1 кг сирої маси. Відзначено також наявність кобальту, заліза, цинку. А ще вчені твердять про здатність плодів чорної горобини накопичувати у м’якоті значну кількість йоду (6–10 мкг на 100 г свіжих плодів). За вмістом йоду, до речі, плоди аронії наближаються до субтропічної рослини фейхоа.

Крім вищезгаданих біологічно активних речовин, у плодах цієї рослини

містяться вітаміни В2 (до 0,165 мг на 100 г плодів) і Е (0,8–2,2 мг), нікотинова (0,46–0,64 мг на 100 г маси плодів) та фолієва (1,5 мг у 100 г плодів) кислоти.

Встановлена також наявність фосфоліпідів – лецитину і кефаліну. Треба зауважити, що біологічно активні речовини плодів аронії зосереджені в основному в шкірці, тому при переробці й це необхідно врахувати. Для тих же, хто запланує вирощування чорноплідної горобини, слід врахувати, що це – світлолюбна культура, і її плоди в основному розміщуються на добре освітлених периферійних гілках. Рослина вимоглива не лише до вологості ґрунту, але і повітря. Високі температури літнього періоду, особливо якщо посушливий період збігається з фазою інтенсивного росту і дозрівання плодів, може негативно позначитися на урожайності. Окрім того, плоди стають менш соковитими, дрібнішають та набувають гіркого й терпкого смаку. Але й надмірної вологості ця рослина також не любить. Що стосується ґрунтів, то до них культура невибаглива, а на вологих і добре удобрених росте надмірно – «жирує», що негативно позначається на врожайності та зимостійкості. Хоча низькі температури зимового періоду не є великою перешкодою для перезимівлі кущиків, не пошкоджуються вони і весняними заморозками, від яких дуже часто страждають інші плодово-ягідні культури.

Для тих, хто вирішить посадити аронієвий сад, фахівці радять звернути увагу на деякі особливості вирощування, але наголошують, що найкраще горобинові рослини ростуть на супіщаних і легких суглинкових ґрунтах. Коренева система кущиків розташовується на відстані 50 см від поверхні ґрунту, тому близьке розташування ґрунтових вод не створить їй проблем. На одному місці рослина може рости 16 і більше років, але це вимагає систематичної підготовки ґрунту.

Для цього перед посадкою протягом року ділянку утримують під «чорним паром» або ж вирощують на ній просапні культури. За рік до висаджування на ділянці можна висіяти сидерати – це покращить родючість ґрунту. Добрими попередниками послужать багаторічні трави і сидеральні культури: конюшина, люпин, люцерна, також можна й там садити, де земля добре удоювалася під кормові коренеплоди, картоплю. Перед висаджувальними роботами на ділянці треба знищити багаторічні бур’яни, особливо пирій. Розміщення рослин на площі передбачає максимальне використання природних умов, а садити можна за схемами 3х3 і 3х4 м. Однак слід врахувати й те, що при такому вирощуванні природні ресурси рослинами засвоюються до п’яти-семи років після висаджування, з’являється багато бур’янів, збільшується обсяг обробітку, витрати праці та засобів. Тому садівники з досвідом застосовують ущільнені схеми розміщення – 2×1,5 м. За такого ущільнення рослини раніше вступають у товарне плодоношення. Для прикладу: на третій рік після садіння урожай при схемі 3×3 м становить 30 ц/га, при схемі 3×1,5 м – 55 ц/га, а при схемі 2×1,5 м – 100 ц/га і більше. Кущі висаджують в ями 60x60x40 см і вносять до кожної 8–10 кг перегною та суміш мінеральних добрив: 200–300 г суперфосфату і 30–50 г калійної солі. Саджанці у дворічному віці висаджують на постійне місце навесні або ж восени. На легких ґрунтах це роблять на глибину 6–8 см, а на більш щільних – на 2–3 см глибше, ніж вони росли у розсаднику. Потім їх поливають, а лунки мульчують гноєм, торфом або ж сухою землею. Справа в тому, що при щільному стоянні рослин у ряду ріст пагонів припиняється значно раніше і при цьому добре визріває деревина. Та й у другій половині літа рослини не витрачають поживні речовини на ріст – вони «йдуть» на закладку квіткових бруньок і на підготовку до зими. А взимку на таких посадках краще накопичується сніг, забезпечуючи захист від несприятливих умов. У перші роки після висадки рослини займають невелику площу і не вимагають багато живлення, але потім вони починають пригнічувати одна одну. Оскільки коренева система в аронії поверхнева, верхній шар у безпосередній близькості від куща розпушують на глибину не більше 10 см. Не треба забувати й про систематичне обрізування, адже на врожайність аронії неабияк впливає ступінь освітленості всередині крони. Обрізування проводиться навесні для створення куща з 30–40 (50–60) різновікових гілочок. Обрізані кущі добре розвиваються, мають велике листя, товарного вигляду плоди та зовсім не велику зону без плодів. Після збирання урожаю кущі, у яких припиняється поступальний ріст гілок, у яких загущена крона і спостерігається відсутність урожаю, зрізують до рівня поверхні ґрунту. У період інтенсивного росту плодів аронії та їх дозрівання у посушливі періоди необхідний регулярний полив, який має забезпечити зволоження ґрунту не менше, ніж на 50 см. Вкотре нагадаю, що після кожного поливу пристовбурні кола треба замульчувати.

Що стосується удобрювання, то для щорічного і рясного плодоношення культури необхідно вносити органічні добрива через рік з розрахунку 30–40 т/га. Тут слід зазначити, що з мінеральних добрив аронія чорноплідна особливо чутлива до азоту. Пояснюється це занадто раннім початком вегетації рослин. Оскільки фосфор і калій є важкорозчинними, то вносити їх доцільніше під зиму.

На 1га площі через рік вносять 3 ц суперфосфату і 1,5 ц калійних добрив. Хоча дехто рекомендує у вже плодоносних насадженнях вносити раз у 2–3 роки під обробіток ґрунту восени на 1 га такі добрива: 20–30 т гною, 2– 3 ц азотних, по 1,5 ц фосфорних і калійних добрив. Як я вже раніше згадував, аронія починає плодоносити на третій–четвертий рік після висаджування. Врожаї вона дає щорічно, але рівень урожайності варіюється. Плоди достигають майже одночасно, зазвичай – у кінці серпня або ж на початку вересня. Збирають їх у щитках, акуратно зрізуючи інструментом щитовидні супліддя, не відриваючи ягід. Саме таким чином вони будуть довше зберігатися: їх можна нанизувати на дріт і розвішувати у темному прохолодному місці. Для переробки і нетривалого зберігання (3–4 доби) можна рвати лише одні ягоди, які, до речі, добре зберігаються у сушеному і замороженому вигляді.

Пам’ятайте, що при тривалому зберіганні і проморожуванні вони стають солодшими, а терпкість їх значно зменшується. З плодів можна готувати компоти, киселі та інші страви, але варто зауважити, що вони впливають на артеріальний тиск людини, знижуючи його.

А ще аронію використовують для виготовлення натурального харчового барвника у кондитерській промисловості, варення, сухофруктів, натуральних соків, лікарських препаратів тощо. Тож вирощуймо чорноплідну горобину – вона того варта!

 

Андрій НАВРОДСЬКИЙ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here