Довгожитель українського промислового садівництва

0
112621

Ще наприкінці 80-х років XIX століття невідомий у науковому та садівничому  світі вихованець Новоросійського (Одеського) університету кандидат природничих наук Левко Симиренко у Москві видав свою першу велику наукову працю. Вона мала довгу і незвичну назву:«До питання про промислове садівництво. Проект нормальної колекції яблуні та груші для промислових садів». Упродовж року перед виходом у світ цієї праці автор публікував ці матеріали у статтях в єдиній у Російській імперії газеті «Русское садоводство».  Наукові роздуми Левка Симиренка, пов’язані з садівництвом, зацікавили не лише вітчизняних садівників, але і зарубіжних науковців. Окремо, хоч і невеликим тиражем, симиренківську працю видали також за кордоном.

Тож створення Помологічного розсадника Левка Симиренка в українській глибинці у 1887 році та вихід у Москві у наступному році його наукової монографії цілком обгрунтовано можна вважати періодом народження української садівничої науки.

Для світового садівництва праця Л. Симиренка цінна тим, що він вперше вводить у науковий обіг такі фундаментальні  поняття, як «промисловий сад» та «промисловий сорт». Визначає учений-садівник і базові вимоги як для промислового саду, так і для промислового сорту.

Симиренківська золота тріада — промисловий сорт повинен задовольняти вимоги виробника, споживача та торговця —  залишається базовою і для сучасного високоінтенсивного садівництва. Саме вона є рушійною силою сортооновлення та генератором садівничого поступу. Ці процеси досить динамічно відбуваються на наших очах. Ще за життя нинішнього покоління садівників відбулося кілька істотних сортооновлень промислових насаджень.

Історією стали колись поширені сорти Апорт, Ренет Орлеанській, Ренет Шампанський, Пепін Лондонський, Кальвіль Білий Зимовий, Пармен Зимовий Золотий та багато інших. Більшість сучасних садівників про них знають лише з літератури та спогадів батьків і дідів.

Сорти плодових культур, як і все у світі, є швидкоплинними. Проте трапляються і поодинокі винятки із загальноісторичної закономірності. Яскравим прикладом такої унікальної винятковості та довголіття є славетний український сорт яблуні Ренет Симиренка.

Його в Україні добре знали не лише наші батьки, але й діди та прадіди.

Досить символічно, що перші помологічні описи цього сорту були зроблені в Україні. Отже, ще до повернення майбутнього ученого із сибірського заслання  симиренківський Ренет був відомим на українських теренах, головним чином на Черкащині та сусідніх землях.

Незважаючи на значну популярність цього сорту, питання про походження та історію його поширення в Україні залишаються недостатньо вивченими.

У помологічній літературі кінця XIX століття інформація щодо генези сорту і прогнозів його місця у промислових садах майбутнього була вкрай суперечливою і неоднозначною. Крім того, вивчення тогочасних помологічних джерел стосовно симиренківського Ренету доводить, що він був справжнім яблуком розбрату. Кожен власник саду, хто мав у себе цей сорт, намагався довести свою причетність до його створення, щоб хоч якось увічнити своє ім’я.

Саме через це тривалий час різними плодовими розсадниками (а всі вони були приватними) сорт поширювався під різними назвами. Одні іменували цей сорт Ренетом Жуковського, інші Ренетом незрівнянним, треті Зеленкою Вуда, а у садах Херсонщини — Ренетом Фелібера.

Та незаперечним є лише одне – розповсюдження цього сорту почалося з хуторів, розташованих на території  сучасного Городищенського району Черкаської області. Там працювали великі аматори садівництва Платон Симиренко та Олексій Храпан.

Цікаво, що батько Платона Федір, дід Степан та прадід Андрій тримали пасіки та вирощували сади. У нещодавно знайденому в архівах документі 1772 року йдеться, що сад у Андрія Симиренка був прищепленим. Так що садівнича професія Симиренків була сімейною традицією.

Харитон Грицай, який тривалий час працював на Городищенських заводах родини Симиренків, розповідав у 1890 роках місцевому садівнику Якову Павленку, що років 40 тому він особисто бачив кілька дерев знаменитого симиренківського Ренету на території заводів. Після смерті Платона Симиренка у 1863 році його родичі і Олексій Храпль викопали і перевезли на один із хуторів саджанці цього Ренету. Пізніше з цих маточних дерев брали живці для щеплення  у торговому розсаднику, який організував О. Храпль в урочищі Мазарня. Таким чином, із розсадників Олексія Храпля симиренківський сорт поширився по всій Черкащині та сусідніх повітах і губерніях. Сорт навіть потрапив до Північної Таврії.

Тож, спираючись на ці свідчення, можна стверджувати, що сорт Ренет Симиренка перетнув 180-літню позначку.

Вперше родинну реліквію Левко Симиренко представив на регіональній Харківській виставці у 1888 році. Зацікавленість у новинці з боку садівників була високою. Багато з них виявили бажання вирощувати симиренківський Ренет у своїх садах. Учений активно пропагував цей сорт.

Популярність сорту з кожним роком зростала, а питома вага його як у приватних садах, так і у промислових насадженнях різко збільшувалася.

За даними останнього перепису садів (1989 рік), сорт Ренет Симиренка вирощували у 18 областях України, у 9 областях, краях та автономних республіках Російської Федерації, у Молдові, Азербайджані, Вірменії, Узбекистані, Таджикистані, Туркменістані, Киргизстані. Лише в Україні наприкінці 80-х років минулого століття нараховувалось близько 10 мільйонів дерев Ренета Симиренка. У промислових садах України питома вага цього сорту сягала 25 відсотків. Український сорт домінував також у насадженнях Російської Федерації, Молдови, Середньої Азії.

 В Україні, мабуть, не знайдеться жодної дорослої людини, яка б не знала про існування цього чудового сорту. Не буде перебільшенням, якщо скажемо, що Ренет Симиренка з повним на те правом став помологічним символом України, її національним яблуком.

Що приваблює виробників, споживачів та продавців цього унікального сорту?

Сорт дуже швидко нарощує врожаї. Семи—восьмилітні дерева формують 12—15 кг плодів з дерева. А 10—13-річні дерева дають до 100 кг товарних плодів.

На дослідних ділянках Центрального інституту механізації тваринництва, що знаходиться на острові Хортиця, упродовж 1972—75 років на зрошенні урожайність 30—35-літніх дерев сорту Ренет Симиренка у найбільш сприятливі роки сягала 450—650 центнерів з га. А на Кубані у промислових садах щорічно отримують до 400 центнерів з гектара.

Плоди сорту Ренет Симиренка мають високе десертне і дієтичне значення. Досить цінною їх особливістю є те, що у них відсутні антоціани. Це одна із головних умов при яблучному лікуванні захворювань обмінної природи. З плодів Ренета Симиренка виробляють найкращі соки.

До значних переваг сорту належать такі якості, як висока посухостійкість рослин та врожайність.

При використанні Ренета Симиренка як однієї з батьківських форм серед гібридних сіянців зустрічаються досить цінні рослини, які в процесі відбору дають початок новим сортам.

Природно-кліматичні умови більшості регіонів України сприятливі до вирощування Ренета Симиренка у промислових садах. Найбільше перспектив для промислової культури Ренета Симиренка у Криму, на Півдні України, Вінниччині, у Бессарабії, в центральній Україні, на Буковині та Закарпатті. Несприятливі для промислової культури сорту райони:  з великою кількістю опадів — Західна Україна та з суворими зимами — Схід України, Житомирщина, Сумщина та Чернігівщина.

Ще за життя Левка Симиренка сорт поширився у країнах Західної Європи. В останні роки увага європейських і світових садівників до українського сорту зростає, підвищується попит на плоди Ренета Симиренка. Тому сорт має високий експортний потенціал. Україна має величезні можливості для експорту цього цінного українського сорту яблуні.

Проте, щоб Ренет Симиренка міг конкурувати з іншими світовими сортами, потрібно ретельно попрацювати над технологією вирощування якісної продукції. При використанні  сорту в інтенсивних і суперінтенсивних насадженнях потрібно врахувати особливості його росту, запроваджувати нормування зав’язі.

Необхідно зазначити, що надмірне використання азотних добрив та порушення режиму зрошення негативно буде позначатися на якості і лежкості плодів. З урахуванням  усього зазначеного Україна може стати монополістом в експорті цього цінного сорту у світі.

Майже 180-літній досвід успішного вирощування цього сорту в промислових насадженнях України та інших країн є запорукою успіху цієї справи. А довготривале  перебування сорту у промисловому асортименті є свідченням величезної цінності його виробничо-біологічних особливостей.

Петро ВОЛЬВАЧ, академік УЕАН, лауреат премії ім. Л.П. Симиренка НАН України