Такий різноманітний баклажан

0
510

Баклажан, або паслін темноплідний (Solanum melongena L.) належить до родини Пасльонових (Solanaceae L.) роду Пасльон (Solanum L.) Баклажан є однією із найважливіших овочевих культур, яка має високі поживні, смакові, технологічні і лікарські властивості. У даний час баклажани вирощують у всіх країнах земної кулі, де дозволяють кліматичні умови.

Вирощування баклажанів є досить спеціалізованою діяльністю. Хоча сама по собі культура не примхлива, однак вимагає досвіду та моніторингу ринку щодо сучасних сортів та гібридів. Важливе місце при вирощуванні баклажанів у відкритому і захищеному грунті займає правильний вибір сорту або гібриду. Нині існує велика різноманітність баклажанів, і всі унікальні по-своєму. Генетичне розмаїття баклажанів демонструє широкий асортимент плодів за формою (кулясті, грушоподібні, циліндричні, плескаті, зігнуті і змієподібні). Та й колір плодів в залежності від сорту може бути білим, рожевим, смугастим, синім, коричневим, жовтим, фіолетовим і темно-фіолетовим, майже чорним. Маса варіюється від 40 г до 1 кг. Для українського споживача найбільш звична циліндрична і грушоподібна форма, темно-фіолетовий колір плоду і маса   200–250 г.

Активно ведуться дослідження, спрямовані на вдосконалення асортименту овочевих пасльонових культур. Основним напрямком селекції культури є ранньостиглість, висока стабільна врожайність, високий вміст вітамінів та інших біологічно активних речовин, стійкість до біотичних і абіотичних стресових факторів середовища, пристосованість до механізованого збирання, придатність для консервування і переробки.

Сучасною медициною встановлено, що плоди баклажанів мають гіпохолестеринемічну дію, тому вони рекомендуються в дієтичному харчуванні для лікування і профілактики атеросклерозу, жовчно-кам’яної і нирково-кам’яної хвороби. Баклажани особливо корисні хворим на анемію завдяки високому вмісту заліза у плодах. Науковцями досліджено, що в середньому сорти баклажанів із видовженими плодами є багатими на загальний розчинний цукор, антоцианін, феноли, глікоалкалоїди (такі, як соласодин), сухі речовини, амідні білки. Для переробної промисловості плоди повинні мати високий вміст сухої речовини і низький рівень фенольних речовин.

Мало хто знає, що існують африканські баклажани двох видів: Solanum aethiopicum і S.macrocarpon, які походять із Центральної і Західної Африки.

Паслін ефіопський (S. aethiopicum L.) і паслін великоплідний (S. macrocarpon L.) – це два поширених культурних види баклажанів, які традиційно вирощують у тропічній Африці. У обох видів вживають як листя, так і плоди. Плоди споживають свіжими або відвареними, приготованими на пару, маринованими, готують рагу; молоде листя використовують як шпинат у супах та салатах.

Колір плодів S. aethiopicum варіюється від світло- або темно-зеленого до білого або чорнуватого, проте у міру дозрівання він змінюється на червоний або червонувато-оранжевий, що пояснюється високим вмістом каротину. Плоди мають округлу або овальну форму, шкірка може бути як гладкою, так і з борозенками, смак – від солодкого до гіркого. Сорти з плодами овальної форми відрізняються особливо гірким смаком.

  1. macrocarpon вирощують не заради плодів. Використовують цей вид в основному тільки як зеленну культуру. Рослини мають широкі, без опушеності листки розміром 50х30 см.

Проте африканські баклажани менш урожайні. Тому їх вирощують в основному на присадибних ділянках або в маленьких фермерських господарствах.

В Україні вирощують сорти двох підвидів – східно-азіатський (ssp. Orentale Fil.) та західно-азіатський (ssр. Oссidentatе Наz.), які відрізняються між собою наявністю антоціанового забарвлення. Більшість районованих сортів та гібридів баклажанів належить до західно-азіатського підвиду.

У баклажанів східно-азіатського підвиду яскраво виражені скоростиглість і холодостійкість, яка обумовлена ​​наявністю антоціану. Рослини цього підвиду низькорослі, мають зелено-фіолетове забарвлення. Плоди відрізняються щільною білою м’якоттю, в якій не відчувається гіркота.

Сорти, що відносяться до західно-азіатського підвиду баклажанів є краще пристосованими до умов відкритого грунту. Мають високу жаро- і посухостійкість. Плоди із зеленуватим або зеленим забарвленням м’якоті, яка має характерний гіркуватий присмак.

Державним реєстром сортів рослин, придатних для поширення в Україні на 2019 рік, зареєстровано 15 сортів і 31 гібрид баклажанів вітчизняної та іноземної селекції. Розглянемо сорти та гібриди баклажанів нового покоління з поліпшеними показниками ранньостиглості, врожайності, товарних і смакових якостей, стійкості до хвороб та стресових умов вирощування.

Ранньостиглий сорт Прем’єр до технічної стиглості має 105–112 діб. Кущ високий, прямостоячий, сильно розвинений (60–70 см), розгалужений. На рослині формується від 6 до 8 плодів, у відкритому грунті середня маса плоду становить 250–300 г. Плоди овально-циліндричної форми, темно-фіолетового кольору, блискучі, гладкі. У біологічній стиглості забарвлення плодів стає жовто-коричневим. М’якоть плодів яскраво-біла, щільна, гіркота відсутня. Технологічні і смакові якості високі. Сорт придатний до вирощування у відкритому грунті, урожайність 35–40 т/га, в захищеному 50–70 т/га.

Дуже продуктивний сорт Біла Лілія. Середньостиглий – 105–120 діб дозрівання. Кущі сильні, розлогі, на кожному формується 6–8 шт. привабливих білих блискучих плодів масою по 250–400 г. Шкірка білого забарвлення, тонка. М’якоть щільна, однорідної консистенції, без гіркоти. У відкритому грунті врожайність до 35 т/га, у закритому до 60 т/га. Плоди добре транспортабельні, лежкі за оптимальних умов зберігання.

Середньостиглий сорт Алмаз, до технічної стиглості 120–130 днів. Кущ у рослин напіврозлогий, висотою 45–60 см, діаметром 50–60 см. Листя середнього розміру, широкоовальной форми, зелені, зі світло-фіолетовим жилкуванням. Квітки розташовуються по одному, світло-фіолетові, чашечка фіолетово-зелена, без шипів. Плоди циліндричні, довжиною 14–17 см, діаметром 3–6 см. Середня маса 120 г при зрошенні, 80 г на богарі. У технічній стиглості забарвлення плодів стає чорно-фіолетовим, в біологічній – коричнево-бурим. М’якоть щільна, зеленуватого відтінку, без гіркоти. Середня врожайність 25–30 т/га (потенційна 50–55 т/га). Віддача врожаю дружна. Вміст сухих речовин 8,7%. Сорт досить лежкий, транспортабельний. Характеризується стійкістю до бактеріозу плодів. Консервного використання. Рекомендується для вирощування на Поліссі, у Лісостепу та Степу України.

Середньостиглий сорт Лідер має період від появи сходів до настання технічної стиглості плодів 115–120 діб. Рослини з високими, сильно розвиненими, від 70 до 90 см, добре розгалуженими прямостоячими кущами. Стебло без антоціанового забарвлення, зі слабким опушенням. Плоди циліндричної форми, блискучого темно-фіолетового кольору; поверхня гладка. У біологічній стиглості плоди жовтувато-бурі. На рослині формується від 6 до 8 плодів, середня маса плоду 250–300 г (у відкритому грунті). М’якоть плодів молочно-біла, щільна, без гіркоти. Сорт із комплексною стійкістю – характеризується жаростійкістю та стійкий до фузаріозного в’янення. Плоди із високими технологічними і смаковими якостями. Лежкість і транспортабельність плодів також високі. Урожайність у відкритому грунті становить 35–40 т/га, в захищеному грунті на високому агрофоні продуктивність сорту підвищується у 1,5–2 рази до 50–70 т/га.

Середньоранній гібрид Сапфір F1. Період від сходів до технічної стиглості 90–100 днів. Кущ середньорослий, сільнооблиствлений. Листки середнього розміру, ланцетовидні, цільнокраї, зеленого забарвлення. Плоди темно-фіолетові, циліндричної і подовжено-грушоподібної форми, середня маса 180–190 г. Урожайність у відкритому грунті 36,0 т/га, в захищеному –  11,9 кг/м2. Вміст сухої речовини 8,08%. Гібрид із високим балом стійкості до ураження фітофторозним, альтернаріозним в’яненням і павутинним кліщем.

Так, для приготування ікри більш придатними є великоплідні (300–500 г) сорти, наприклад, Прем’єр. Для приготування маринадів чи соління із баклажанів слід обирати плоди із білим забарвленням м’якоті. Перевагу слід віддати сорту Біла лілія. Для виготовлення консервів потрібні плоди циліндричної форми діаметром 6–8 см зі щільною, без пустот м’якоттю. Такими сортами є Алмаз і Лідер, а також гібрид Сапфір F1. У всіх випадках плоди не повинні містити гіркоти, яка значно псує смак кінцевого продукту.

Слід зупинитися на кистьових формах баклажан. Рослини зазвичай компактні, з високою силою зростання, добре розвинені, формують по 2–4 плоди на кисті. Кущі просто-таки обвішані плодами. Наприклад, гібриди кистьового типу Прадо F1 та Самурай F1. Характеризуються ранньостилістю. Мають високе зав’язування плодів у стресових умовах вирощування. Урожайність висока, дозрівання плодів дружне.

В мережі насіннєвих магазинів вже можна придбати ультранні сорти та гібриди баклажанів, у яких період від висадки розсади до початку збирання плодів становить лише 50–60 днів. Наприклад, гібриди Ельдорадо F1, Отелло F1, Найт Леді F1, Валентина F1, Епик F1, Клоринда F1, Бибо F1 (м’якоть плодів біла, без гіркоти, володіє толерантністю до фузаріозного в’янення), Фарама F1 (гібрид стійкий до ВТМ, вертицильозного в’янення). Ультраранні сорти Негус та Надір із урожайністю плодів 60–70 т/га.

Ранні гібриди, у яких період вегетації становить 65–75 діб. Наприклад, Анет F1, Коломбо F1, Міледа F1, Сабелле F1, Шарапова F1, Барток F1 (стійкий до вершинної гнилі протягом усього сезону вирощування), Мабел F1, Дестан F1 (придатний для ранніх висадок, розсада добре переносить короткочасне пониження температури), Честер F1 (демонструє сильну толерантність до вірусу мозаїки та столбуру), Мадалена F1, Антрацит F1, Фабіна F1 (стійкий до верицильозного в’янення і паутинного кліща), Лейре F1 (плоди овальної форми, червоно-фіолетового забарвлення, з білими смугами), Тірpеніа F1 (плоди округло-видовженої форми, з гладкою шкіркою, досить великих розмірів, маса від 450–500 г до 700 г).

Високоврожайні середньоранні сорти та гібриди із вегетаційним періодом 95–110 діб: сорти Неро, Лаура, Херсонський (жаростійкий, стійкий до макроспориозу, вершинної гнилі, відносно стійкий до вірусних хвороб), Айсберг (плоди білого кольору, видовжено-грушовидної форми, м’якуш білий, середньої щільності, без гіркоти. Сорт жаростійкий, відносно стійкий до вірусних захворювань); гібриди Вернал F1, Лонг Поп F1, Естеле F1, Шеріл F1, Анатолія F1, Аретуза F1, Бріджит F1.

Вирощують баклажани через розсаду у касетах. Вік розсади на момент висадки повинен складати 60–70 діб. На розсаду насіння баклажанів починають висівають із середини лютого до кінця березня. Основні рекомендації щодо вирощування культури полягають у підтримуванні вологості на рівні не нижче 75% НВ.

З огляду на підвищену вимогу баклажанів до тепла, особливо в період вегетації, агроприйоми повинні сприяти кращому прогріванню грунту. Тому в першу чергу необхідно якісно і своєчасно здійснювати обробку міжрядь. Регулярний та своєчасний збір плодів через кожні 5–7 діб продовжує період вегетації і сприяє збільшенню врожайності.

На якість плодів баклажана значно впливає зрошення. Таким чином, схема посадки рослин на постійне місце вирощування становить: при поливі дощуванням 25–30 х 50–60 см, на краплинному зрошенні 90 + 50 х (25–30) см. Високорослі рослини необхідно прив’язувати до опори в міру їх зростання, не допускаючи переламування стебла.

Г.В. Мозговська, кандидат с.-г. наук О.М. Шабетя, доктор с.-г. наук Інститут овочівництва і баштанництва НААН

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here