Альтернативні і перспективні баштанні культури

0
112291

Кліматичні зміни в Україні грають на руку любителям експериментів. Адже культури, які донедавна приживалися хіба що на південному узбережжі Криму, нині можна сміливо вирощувати і у Бесарабії, і на Херсонщині, і на Миколаївщині, а також на Запоріжжі. І мова не лише про садові, а і про овочеві, зокрема баштанні культури, які можна запроваджувати у промислове виробництво для урізноманітнення асортименту.

№1

Першим номером у нашому імпровізованому рейтингу може виступити кассабанана, або як ще називають цю рослину,сікана духмяна, очевидно, через її латинську назву, що звучить як Sicanaodorifera. Ця рослина являє собоювелику трав’янисту ліану зродини Гарбузові з потужним потенціалом зростання, яку культивують заради їстівних плодів. Батьківщиною кассабанани є Бразилія, де її вирощувалище у доколумбовий період. До речі, у тропічних регіонах Латинської Америки кассабанана росте як багаторічна рослина, і її агротехніка не відрізняється складністю. В умовах України зберігати рослину цілий рік можна лише за умови, якщо вирощувати їїу великому горщику або діжці і на холодний період заносити в тепле приміщення. У такому випадку на наступний сезонкассабанана почне цвітіння на місяць раніше. Але обсяг зеленої маси буде меншим, знизиться і потенціал зростання, адже, як і для всіх гарбузових, для кассабанани необхідна достатня площа живлення. Тому за кліматичних умов українського півдня кассабанану зазвичай вирощують у розсадний спосіб, оскільки цей овоч любить сонце, вологу, пухкий повітропроникний грунт і вирізняється довгим періодом вегетації–сходів доведеться чекати близько двох місяців, авід моменту сівби насіння угрунт до початку утворення плодів взагалі проходить 5–6 місяців. Тому висівати насіння необхідно не пізніше, ніж наприкінці лютого або ж на початку березня.

Коли мине загроза заморозків, агрунт добре прогріється і на вулиці стане по-справжньому тепло, попередньо загартувавши розсаду, рослини кассабананиможна висаджувати на постійне місце. Культура активно реагує на високі температури і яскраве світло посиленим наростанням зеленої маси. Хоча при нестачі тепла, нижче +20°С, зупиняється в рості, не цвіте. Варто відзначити, що перші осінні заморозки для неї згубні.

Від кількості теплих днів залежить не тільки розвиток ліани, але розмір і смак плодів. Чим тепліше і довше було літо, чим більше сонця отримає рослина, тим більший плід, яскравіший аромат і смак м’якушу. Однак виснажливої ​​спеки кассабананатеж не любить. Обвисле листя може свідчити пронестачу вологи для неї.У цілому, поливати культуру необхідно регулярно, рясно, особливо у період цвітіння. Для того, щоб волога випаровуваласяменше, грядку варто замульчувати.

Найкраще місце для кассабанани– південна або східна сторона з передбаченою опорою. При цьому рослини необхідно розташовувати на відстані не менше 70 смодна від одної. Вони швидко розростаються і заповнюють простір. Крім того, від кореня формується не одне стебло, їх може бути і шість. Прищипувати точку росту немає сенсу, бо у кассабананиз’являються пагони заміщення.

За один сезон огудиння кассабанани можесягати 10 м завдовжки. Воно чіпляється за все, що трапляється на шляху – стовбури дерев, огорожа і навіть стіни будинків.Вусики здатні прикріплюватися навіть до поверхні скла і металу. Адже черешки і листя виділяють липку рідину, яка не тільки приваблює комах, а і допомагає ліані видиратися вгору. Юні пагони у тропічного гарбуза опушені, а зрілі – гладкі. Листя досить велике за розміром, сягаєу діаметрі приблизно 30 см. Цвіте рослина жовтими або білими квітками. При цьому жіночі та чоловічі квітки легко відрізнити за розміром: жіночі – великі, досягають у діаметрі 50 мм і розквітають пізніше чоловічих, чоловічі дрібніші– близько 20 мм.

Незрілі плоди мають зелений колір і м’яку шкірку. Їх можна вживати в їжу як огірки. За смаком вони нагадують кабачки-цукіні. Визрілі плоди мають тверду глянцеву поверхню. Можуть бути темно-бордовими або темно-фіолетовими. Їх витягнута форма часто трохи викривлена, зовні плід схожий на баклажан.Його довжина сягає від 30 до 60 см, при тому, що ширина не перевищує 7–11 см.Маса одного плоду становить від 2 до 4 кг. У розрізі плідмає жовте або оранжеве забарвлення. М’якуш соковитий, наділенийдинним ароматом, за смакомнагадує гарбуз, диню і яблуко разом узяті.М’ясиста середина містить багато плоских темно-коричневих насінин, кожна з яких приблизно 6 мм завширшки і 60 мм завдовжки. Насіннєва камера вичищається, а зі стиглого м’якушуовочу виходить смачний джем, варення, соки,зрілі плоди,нарізані скибочками,також поживні і у сирому вигляді.

Крім того, плоди кассабананивирізняються лежкістюпри кімнатній температурі. У сухому притіненому місціїх можна зберігати до наступного сезону, при цьому вони не тільки не втрачають смак, але і достигають. Тому, якщо гарбузини не встигли потемніти на грядці, їх дозарювання відбувається у приміщенні. Адже потенціал рослини не завжди встигає повністю розкритися навіть укліматичних умовах півдня України. Натомістьхвороб і шкідниківкассабананив наших широтах поки не виявлено.

№2

Друге місце за красу надаємо фіцефалії (Cucurbitaficifolia), або гарбузу фіголистному. Таку назву рослина отримала завдякирізьбленомулистю, за формою як у інжиру, що називають фіговим деревом. Родом фіцефалія з передгір’яАнд, тому можна зустріти ще одну назву культури – гірський гарбуз. Плоди рослини схожі швидше на кавуни, ніж на гарбуз– забарвлені у зеленез білими смужками і цяточками. Квітки у фіцефалії оранжеві або жовті. Плоди овальної форми– витягнуті, їх шкірка тонка, але дуже міцна. Насіння фіцефалії чорне, схоже на кавунове, тільки вдвічі–втричі більше за розміром, а за смаком воно, як горішки ліщини.

Ті з мешканців України, хто спробував вирощувати фіцефалію, радять застосовуватиагротехніку вирощування кавуна. Висівати насіння на розсаду наприкінці квітня, перед цим не замочуючи. Коли з’являться перші сходи, переставити горщики або касети на підвіконня, в похмурі дні досвічувати паросткифітолампою. У відкритий грунт висаджуватирослиниприблизно у місячному віці, коли вони матимуть не менше п’яти листків.Для кожної рослини варто підготувати посадочні місця розміром метр на метр, внести в кожну лунку не менше відра перегною і чверть відра золи. Відстань між рослинами зробити не менше, ніжшість метрів, інакше є ризик, що рослини глушитимуть одна одну. Рослина пускає 8–12 міцних пагонів у різні боки. Із кожного виростає ще по три штуки. Виглядає, як зірка. Центральні стебла варто прищипнути після 6–7 листа, щоб стимулювати зростання бічних пагонів.Щоб плоди швидше наливалися соком і дозрівали, на початку осені прищипую всі точки росту. Так рослина витрачатиме сили на існуючі плоди, а не на утворення нових. Якщо цього не зробити,фіцефалія продовжує пускати пагони і формувати плоди. Розвиток закінчується у кінці листопада, коли настануть перші приморозки. Ранні заморозки виявили, що фіцефаліядосить холодостійка. Судячи з листя, невеликі негативні температури вона витримує успішніше кабачків. Можна відзначити її стійкість до шкідників і захворювань. Цікаво, що всі міжвузля рослини пускають коріння, яке може закріпитися на дерев’яній огорожі, неначе на грунтовійгрядці.Притаманним є те, що вегетаційний період у гарбуза фіголистого досить довгий. У північних регіонах України можна і не дочекатися врожаю, особливо якщо літо буде скупим на сонячні дні. До речі, у помірному кліматичному поясі фіцефаліюможна використовувати як підщепу для деяких сортів динь та інших баштанних.

зав’язь фіцефалії

Якщо висадити розсаду гарбуза фіголистогона початку травня, приблизно у липні можна очікувати на його цвітіння. Квіти у фіцефаліїтакі ж, як і у більшості українських гарбузів –маютьжовте забарвлення. Зав’язь може з’явитися на початку серпня. Плоди цієї тропіканки виростають вагою 3–5 кг. На одній рослині їх може зав’язатись не менше десятка.М’якушплоду білий, соковитий,вщент заповнює гарбузину. До недоліків можна віднести велику насіннєву камеру, яка йде у відходи, але це компенсується високою врожайністю культури.

Плоди добре зберігаються у кімнатних умовах.На зберігання радять брати найперші плоди–яскраво-зелені, а жовтувато-білі, які єбільш дозрілими, використовувати у першу чергу. Перекладені соломою гарбузиниможуть зберігатися і при мінусових температурах. Із плодів готують салати, оладки,ікру, яка за смаком нагадує кабачкову, але виходить солодшою. М’якуш сушать, як яблука та печуть, як картоплю, або тушать, як гарбуз.

№3

Третє почесне місце дістається люфі, яка також належить дороду трав’янистих ліан з родини Гарбузові. Рід налічує до 50 видів ітільки два з них набулипоширення як культивовані людиною рослини –це люфа циліндрична (Luffacylindrica) та люфаребриста (гранчаста) (Luffaacutangula). У рештивидів плоди є малопридатними для використання у господарських цілях.

мочалки з люфи

Молоді плоди як люфи циліндричної, так і люфи гранчастої є популярними овочами в Азії та Африці.Їх їдять і в сирому, і в обсмаженому вигляді, за смаком плоди нагадують доспілі огірки або кабачки. Досягнувши 10–15 см завдовжки, плоди люфи вже вважаються придатними для страв, поки вони ще м’які і всередині не почало утворюватися жорстке волокно. Також уїжу використовуються молоде листя, пагони, бутони і квітки люфи.Стигле насіння люфи обсмажують і їдять, як насіння або горішки. З насіння, що містить близько 45% жирів, отримують люфовуолію. Вона використовується при виробництві косметичної продукції, зокрема, високоякісної губної помади.В Індії та на Філіппінах коріння і всі надземні частини люфи використовуються у народній медицині для лікування різних захворювань. Особливо успішно застосовуються препарати, виготовлені з цієї рослини, для зупинки внутрішніх кровотеч. Окрім цього з люфи виходить чудова природна мочалка. Сировиною для її виготовлення служить сітка з волокондозрілого плоду. До речі, певний час такі мочалки були витіснені з ринку синтетичними аналогами, натомість зараз мода на натуральне вертається, повертаючи і такі чудові екологічні товари, як лазневе приладдя з люфи. А до серединиминулого століття зі стиглих плодів люфи циліндричної робили ще й ущільнювачі для різних механізмів, паливні та повітряні фільтри. Звісно, нині ці напрямки застосування зайняли синтетичні матеріали.

Отримати плоди цієї цікавої культури навіть на півдні України можна лише завдяки розсадному способу вирощування. Насіння сіють у пухкий, родючий грунт на глибину 2–3 см, в окремі розсадні стаканчики. Сходи з’являються через 7–10 днівпри температурі близько + 30°C. Для забезпечення такої температури стаканчики найкраще поставити біля приладу опалення, добре полити і накрити поліетиленовою плівкою.

квітка люфи

Після появи сходів стаканчики треба помістити на добре освітлене підвіконня, стежити за вологістю і температурою грунту.  Дуже небажано, щоб температура опускалася нижче+ 20°C. Оскільки люфа  ліана, їй необхідна опора. Вуса починають з’являтися після формування 5–6 справжніх листків, тоді час треба натягнути дріт або мотузку для гармонійного розвитку рослини. У відкритийгрунтлюфу висаджую, коли нічні температури встановлюються вище +15°C. У місцевостях, де і влітку можливі сильні похолодання, рослинуварто вирощувати тільки у теплицях.

Огудиння рослини виростає довжиною 5–6 метрів. Пускати на дерева люфу не варто, оскільки при зіткненні з гілками дерев молоді зав’язі травмуються і загнивають. Під час вегетації треба стежити за вологістю ґрунту і не допускати його пересихання, оскільки це негативно позначається на врожаї.

сировина з люфи для приготування страв

Люфа чуйна до підживлення. Деякі овочівники радять підгодовувати рослини 5–6 разів на сезон мінеральними добривами у вигляді розчинів. Приблизно через два тижні після висадки полити розчином амофосу (близько 20 грамів на відро води), потім розчином сечовини з інтервалом 2–3 тижні в тих же дозах, наприкінці вегетації–розчином будь-якого комплексного добрива.

Листя люфи велике, густо опушене короткими м’якими волосками. Цвітіння починається у липні і триває до вересня. Квітки жовті, великі– 7–9 см в діаметрі, двостатеві. Чоловічі квітки більші і зібрані у невеликі, по 2–3 квітки китиці. Жіночі квітки – поодинокі, вони зацвітають раніше, ніж чоловічі. Бджоли і джмелі активно запилюють їх, і при гарній погоді зав’язування плодів досягає 100%. З однієї рослини у наших умовах можна отримати 7–12 плодів.

у Єгипті люфу вирощують на шпалері

Молоді плоди можуть важити 2–3 кг, і треба стежити, щоб уникнути їх пошкоджень. По мірі достигання плоди поступово висихають, вага їх зменшується. Коли нічні температури стануть нижчими + 10°C, всі плоди, навіть зелені, треба зняти, все одно вони стануть непридатними для використання. Їх треба покласти для дозрівання у кімнаті у тепле місце, і коли оболонка плодів пожовтіє, з неї можна акуратно дістати «скелет» з жорстких волокон, з якого після видалення насіння і промивання від залишків м’якоті виходить мочалка.

Люфа ребриста упорівнянні з люфою циліндричною має більш дрібні плоди, але вона більш скоростигла і більш холодостійка, тому її більше рекомендують для вирощування в Україні.

ДОВІДКОВО

До нашого міні-рейтингу  можна додати і бенінказу (Benincasahispida )– екзотичнуоднорічнурослину з потужною кореневоюсистемою, яка добре росте у Китаї, Японії, Ірані, Індії, Африці. Сприятливими для бенінкази є умови з постійною високоютемпературою повітря та помірною кількістю опадів. У ґрунтово-кліматичних умовах України розміщують бенінказу, або як ще її називають – гарбуз восковий на легких удобрених ґрунтах з використанням шпалери. Завдяки порівняно невеликій масі плодів, які вдається отримати у кліматичних умовах південних областей України, шпалера є найкращою опорою для розвитку цієї культури, адже огудиння витримує навантаження.

До речі, у степовій зоні нашої країни гарбуз восковий вирощують переважно висівом насіння у відкритий ґрунт. Ця операція відбувається у третій декаді квітня–першій декаді травня, а в Лісостепу – розсадним способом. Розсаду вирощують у плівковій теплиці. Насіннявисівають у першій декаді квітня у касети або торф’яні горщички. На постійне місце розсаду висаджують у другій–третій декаді травня. Перевагою бенінкази є те, що вона неперезапилюється з іншими представниками родини Гарбузові. Також плюсом можна назвати і товстий восковий наліт, завдяки якому плоди можуть зберігатися у звичайних умовах, кілька років невтрачаючи харчової цінності. Плоди добре зберігаються у підвішеному виглядіі викладені на підлогу в сухому приміщенні. Але під час зберігання неварто перекладати гарбузини, щоб не порушити захисний восковий шар.

Варті уваги ехіноцистіс лопатевий (Echinocystislobata)і тладіанта несправжня(Thladianthadubia). Серед екзотичних гарбузових тладіанта несправжня вирізняється холодостійкістю. Адже походить із південних районів Далекого Сходу і північно-східних районів Китаю. У дикій природі зустрічається у країнах Південно-Східної Азії, США та Канаді. Сходи добре розвиваються за температури +8–12°С. Стебло витримує зниження температури до –2°С. Якщо навеснірослина пошкоджується приморозком, то нові стебла виростаютьіз бруньок заміщення. Тладіанта добре росте у напівзатінених місцях. Віддає перевагу не засоленому, родючому, добре удобреному ґрунту. Плоди тладіанти споживають свіжими і упереробленому вигляді. Зелені плоди можна консервувати та маринувати, а стиглі використовують для приготування повидла, варення та джему.

Що стосується ехіноцистісу лопатевого (Echinocystislobata), який ще називають диким виноградом, міхурником або голчастим огірком. З вище згаданих  гарбузових ця культурає найбільш невибагливою до умов вирощування. Адже батьківщина ехіноцистісу–Північна Америка, томуехіноцистіс лопатевий прижився у Сибіру та на Далекому Сході. Рослина настільки холодостійка, щогірше розвивається у сухі і жаркі роки. Не переносить кислих ґрунтів (нижче 6рH). Голчастий огірок можна вирощувати поза сівозміною, проте не рекомендується багаторічне культивування на одному місці.Їстівними є зелені плоди трьох-п’ятиденного віку, якіможна засолювати, як огірки. Насіння ехіноцистісу додають у випічку таспоживають в обсмаженому вигляді, як ласощі.

плід ехіноцистісу лопатевого у розрізі

Однією з найбільш маловідомих, але можливихдля вирощування в Україні культур є циклантера їстівна(Cyclantherapedata) – рослина короткого світлового дня, яка належить до дуже сонцелюбних рослин. Оптимальна температура для її росту і розвитку– 25–30ºС. Батьківщиною циклантери вважають тропічні райони Мексики та Центральної Америки.Як сільськогосподарська культура найбільшого поширення вона набула у Перу, звідки і походить її друга назва – перуанський огірок, або огірок-перець –бо за формою плоду нагадує цей овоч. Кращими для циклантериє добре зволожені ділянки, захищені відвітру.В їжу споживають молоді, стиглі плоди, квіткита молоді пагони, які використовують після відварювання, як спаржу. Молоді плоди використовують сирими у салатах, а також маринують, смажать, фарширують. Дозрілі плоди споживають у їжу лише післявидалення насіння,після термічної обробки, а також квашені і у маринадах.

Перелік малопоширених, але перспективних для українських теренів баштанних культур можна б було продовжити. Зокрема, за рахунок таких представників родини Гарбузових, як крукнек, лагенарія, чайот їстівнийі, звісно ж, момордика, які вже встигли зарекомендувати себе. Але детальніше про нюанси їх вирощування йтиметься у наступних числах журналу.

крукнек
рослина тладіанти несправжньої
тладіанта несправжня

Олександр Литвиненко