Хвороби кукурудзи цукрової. Діагностика та основні заходи контролю

0
607

Пліснявіння качанів, насіння та проростків. Хвороба поширена повсюдно. Захворювання проявляється на качанах і обмолоченому зерні в період їх зберігання, а також під час проростання насіння у ґрунті. Особливо сильно пліснявіння розвивається в умовах підвищеної вологості в період збирання і зберігання кукурудзи, а також за стресових ґрунтових умов після сівби та в період появи сходів рослин.

Для ідентифікації збудників пліснявіння слід застосовувати їх мікроскопічний аналіз, що дозволяє більш точно встановити видовий склад патогенів. Візуально захворювання діагностують за зовнішніми симптомами, які характеризуються появою на поверхні уражених насінин нальоту різного забарвлення.

Сіро-зелене пліснявіння зустрічається частіше і викликається в основному грибами з родів Penicillium Link, Aspergillus Micheli, рідше Botrytis Micheli, Mucor Micheli та ін. Більшість збудників сіро-зеленого пліснявіння починає розвиватися за температури +8 °С, а види Penicillium spp. навіть за умов +2-5 °С.

Темне пліснявіння викликається грибами родів Cladosporium Link, Alternaria Nees і ін. Воно характеризується утворенням чорного або темно-оливкового нальоту в більшості випадків у верхній частині качанів. Ураження зазвичай починається в місцях травмування насіннєвої оболонки. Для розвитку хвороби більш сприятлива температура вище 12 °С.

Рожеве пліснявіння викликається грибами з родів Trichothecium Link, Sporotrichum Link і ін. Інтенсивний розвиток захворювання спостерігається за температури 8–10 °С.

За вологості зерна 14 % в качанах розвиток пліснявіння не виявляється, за 17 % хвороба починає розвиватися, а за 19 % розвивається інтенсивно. Сильне пліснявіння качанів і насіння спостерігається за поганої вентиляції сховищ кукурудзи, а також при потраплянні вологи. Особливо швидко пліснявіють зернівки, у яких насіннєва оболонка пошкоджена механічно, шкідниками або уражена збудниками інших хвороб.

При ураженні пліснявими грибами насіння стає непридатним для використання. Хвороба різко знижує енергію проростання і схожість таких  насінин.

Щоб уникнути пліснявіння насіння, необхідно своєчасно збирати кукурудзу та доводити вологість качанів і зерна до кондиційної вологості. Зберігати насіння необхідно в сухих провітрюваних приміщеннях. Висівати насіння, оброблене рекомендованим фунгіцидним протруйником. Доцільно також коткувати посіви, що створює сприятливі умови для проростання насіння і несприятливі для розвитку плісеневих грибів у період появи сходів рослин.

Пухирчаста сажка. Збудником хвороби є гриб Ustilago zeae Unger (Ustilago maydis (DC.) Corda). Вона є однією з найбільш поширених і шкідливих повсюдно, де вирощується кукурудза. Проявляється захворювання на усіх надземних органах рослин: повітряних коренях, стеблах, листках, качанах і волотях у вигляді бульбашковидних здуттів (галлів) різної форми і величини.

Як правило, початкові видимі симптоми хвороби характеризуються утворенням блідої, злегка припухлої плямочки. Далі відбувається поступове її розростання і перетворення у велике жовно, заповнене спочатку сірувато-білою м’якоттю. При дозріванні вміст жовна перетворюється в чорно-оливкову порошкоподібну масу, яка складається з теліоспор. Коли оболонка жовна розтріскується, спори розносяться полем і служать джерелом  зараження органів рослин, що ростуть.

У процесі розвитку захворювання здуття змінюють свою конфігурацію і консистенцію. На листках вони зазвичай маленькі, у вигляді групи шорстких зморшок, які часто підсихають до утворення спор. Найбільших розмірів здуття набувають на качанах і стеблах.

Шкідливість пухирчастої сажки досить суттєва. У випадку ураження молодих рослин (у віці до 5–7 листків) вони гинуть; при ранньому захворюванні стебла качани зовсім не утворюються; за ураження рослин в період викидання волоті до воскової стиглості значно знижується їх продуктивність. Недобір урожаю залежить також від кількості здуттів на рослині. Загалом інфіковані качани із симптомами хвороби є непридатними до використання. 

Рослини кукурудзи уражуються грибом U.  zeae протягом усього періоду вегетації. Найбільш висока їх сприйнятливість до захворювання спостерігається в період від викидання волоті до молочної стиглості. За наявності крапельної вологи теліоспори проростають протягом декількох годин. Оптимальна температура для їх проростання 23–25 ​​°С, при 15–18 °С цей процес уповільнюється, а за 12 °С і нижче припиняється. Ураженню рослин збудником пухирчастої сажки сприяють пошкодження, викликані шкідниками або механічним шляхом. У загущених посівах кукурудза уражується сильніше. Посушливі роки несприятливі для розвитку хвороби.

Основним джерелом інфекції є теліоспори, які знаходяться в незруйнованих здуттях. Навесні під час обробітку ґрунту здуття руйнуються, спори з них розносяться вітром і є первинним джерелом зараження рослин. Патоген може заноситися в поле з насінням, на якому іноді зберігаються життєздатними його теліоспори.

Захист кукурудзи від пухирчастої сажки слід починати із знищення джерел інфекції (видалення з поля післяжнивних залишків, знищення жовен і сильно уражених рослин, проведення оранки).

Вирощувати кукурудзу на колишньому місці доцільно не раніше, ніж через 3–4 роки. Пшениця озима, буряк, гречка сприяють очищенню ґрунту від збудника сажки. На беззмінних посівах через накопичення інфекції ураженість сажкою з року в рік зростає.

Насіннєвий матеріал необхідно протруювати. Для цієї мети використовують один із дозволених препаратів.

Проведення сівби в оптимальні терміни і на оптимальну глибину, внесення фосфорно-калійних добрив, загалом своєчасне виконання усіх агротехнічних заходів, які сприяють росту та розвитку рослин, зменшує уражуваність кукурудзи збудником пухирчастої сажки.

Летюча сажка. Хвороба поширена повсюдно. Її збудником є гриб Sorosporium reilianum Mc Alpine f. zeae Geschele. За характерними симптомами, що проявляються на качанах і волотях, дану хворобу можна діагностувати шляхом візуального огляду. Також виявляються нетипові її ознаки, які слід враховувати під час визначення захворювання.

Під час огляду рослин кукурудзи в період цвітіння на волотях і качанах можна виявити летючу сажку. Уражені волоті повністю або частково перетворюються в чорну порошкоподібну масу. Бувають випадки, коли вони уражаються  не  в повному обсязі, і тоді гриб руйнує всю нижню частину волоті. Іноді піддаються деструкції тільки окремі частини суцвіття і навіть окремі квітки. Нами відзначено випадки, коли під впливом патогену відбувається видозміна волоті. Замість неї формуються листкові утворення або виникають дрібні сажкові нарости. Хворі рослини відстають у рості, можливе сильне розростання листя.

В уражених рослин замість качана утворюється овально-конусоподібне жовно, покрите зовні укороченими обгортками, а всередині воно складається із залишків провідних пучків качана і величезної кількості темних спор. Спочатку обгортки жовна щільні, зелені, в фазі молочної стиглості жовтіють, висихають і розкриваються. Спори в жовні утримуються залишками волокон качана, тому вони розпорошуються повільно.

Теліоспори дозрівають приблизно до періоду викидання ниток кукурудзи. Розпорошуючись, вони в значній кількості осідають на ґрунт, під час збирання потрапляють на здорові качани і зернівки.

Зараження кукурудзи зазвичай відбувається під час проростання насіння і появи проростків до виходу їх на поверхню ґрунту. При формуванні генеративних органів гриб проникає в качани і волоті. Часто у рослин уражуються тільки качани, а волоті залишаються здоровими. Це відбувається в тих випадках, коли міцелій гриба не встигає досягти точки росту. Ураження волоті завжди супроводжується захворюванням качанів, що свідчить про поширення гриба в тканинах рослини аж до її верхівки. Міцелій гриба знаходиться не тільки в точці росту стебла кукурудзи, але й у вигляді локалізованих ділянок на всьому шляху свого росту в стеблі.

Найбільш інтенсивно теліоспори проростають за температури 28–30 °С і 70 % вологості. Підвищена вологість в період проростання кукурудзи не посилює зараження рослин. Протягом року проростають не всі теліоспори. Частина їх може зберігати життєздатність до п’яти років, що слід враховувати при складанні сівозмін і розробці захисних заходів.

Сильна уражуваність кукурудзи летючою сажкою відзначена в районах з теплою весною і спекотним літом, а також на ділянках пізніх строків сівби.

Для захисту кукурудзи від летючої сажки застосовують комплекс агротехнічних і спеціальних заходів, спрямованих на попередження заспорення насіння в період вегетації і зберігання, підвищення стійкості рослин проти патогену, апробацію насінницьких посівів, обов’язкове знезараження насіннєвого матеріалу за результатами фітопатологічної експертизи насіння.

Велике значення для контролю летючої сажки має якість насіння. Тому ретельна його підготовка до сівби, сортування, очищення від сміттєвої домішки  знижують уражуваність. Знезараження насіння є одним з основних заходів в обмеженні розвитку летючої сажки. Для цієї мети використовують дозволені препарати, список яких наведено в виданні «Перелік пестицидів и агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».

Досить ефективним в обмежені шкідливості хвороби є культивування несприйнятливих і слабоуражуваних сортів і гібридів кукурудзи.

Дотримання науково обґрунтованих сівозмін і агротехніки культури – важливий фітосанітарний фактор, що попереджає розвиток летючої сажки. Високоякісний обробіток ґрунту, оптимальні терміни і глибина посіву насіння, внесення органічних і мінеральних (фосфорно-калійних) добрив з урахуванням результатів агрохімічного аналізу ґрунту знижують ураженість рослин патогеном.

Для уникнення заспорення насіння і накопичення інфекції у ґрунті рекомендується видаляти з поля уражені рослини.

Іржа. Збудником хвороби є гриб Puccinia sorghi Schw. Захворювання, як правило, проявляється у другій половині літа на листках кукурудзи, рідше – на стеблах і обгортках качанів. Спочатку на листках з’являються малопомітні світло-жовті плями, на яких потім утворюються коричневі, довгасті (до 1 мм) уредініопустули, які довго прикриті епідермісом. Вони розміщуються на листках рослин безладно. В уредініопустулах знаходяться уредініоспори. Пізніше епідерміс розривається, пустули оголюються, з них поширюється спорова маса. До кінця вегетації кукурудзи замість уредініпустул з’являються чорні теліопустули.

За сильного розвитку хвороби листки передчасно всихають, качани не розвиваються, зернівки формуються щуплі.

Слід відмітити, що гриб P. sorghi є дводомним і паразитує на рослинах кукурудзи (основний господар) та квасеницевих (види Oxalis), які є для патогену проміжними живителями.

Сприятливими умовами для розвитку іржі кукурудзи є помірна температура, висока відносна вологість повітря, часті атмосферні опади і рясні роси. Уредініоспори гриба можуть проростати за температури від 4 до 32 °С, однак оптимальною температурою для їх проростання і зараження рослин вважається 17–18 °С та 100% вологість повітря. Інкубаційний період хвороби зазвичай триває 5– 8 днів.

Джерелом інфекції іржі кукурудзи в основному є уредініоспори, які в умовах південних областей добре зимують на залишках листя. Роль теліоспор в збереженні патогену в зимовий період і відновлення інфекції є незначною.

Захисні заходи включають: використання стійких гібридів, знищення післяжнивних залишків; обробка посівів дозволеними фунгіцидами.

Бура плямистість, або гельмінтоспоріоз. Збудником хвороби є гриб Exserohilum turcicum (Pass.) Leonard et Suggs (Setosphaeria turcica (Luttr.) K.J. Leonard & Suggs. Вона, починаючи із середини вегетації кукурудзи, має широке поширення у регіонах із достатнім зволоженням. Проявляється захворювання на молодих і старих листках, підземному і надземних міжвузлях, а також на качанах.

Згідно наших спостережень, найбільш часто уражуються листки. Спочатку розвиток хвороби починається на нижніх листках і поступово охоплює верхні. На початкових етапах патологічного процесу на уражених листках з’являються невеликі білуваті, а потім буруваті плями, витягнуті уздовж пластинки та з вузькою темно-коричневою або червонувато-коричневою облямівкою. За високої вологості повітря у центрі плями утворюється бурувато-оливковий наліт, що складається із спороношення патогену. Пізніше плями збільшуються, часто зливаються  і охоплюють майже весь листок, викликаючи його засихання і відмирання.

Шкідливість хвороби полягає в передчасному відмиранні листя, що викликає зниження врожаю зерна. Захворювання також викликає якісні зміни в насінні, що зумовлює зменшення в ньому вмісту загального цукру та зниження поживної цінності.

Захворювання, як правило, розвивається в умовах достатнього і надмірного зволоження, рясних рос, наявності на листковій поверхні вологи протягом 6–18 годин і при підвищеній температурі (23–30 ºС). Оптимальна відносна вологість повітря понад 90%. Сильніше уражуються пізні посіви кукурудзи. Інкубаційний період хвороби залежить від віку рослини і стану листкової поверхні. На молодих рослинах він триває 3–7, а на дорослих 7–11 діб.

Бідні, погано удобрені ґрунти, надмірне внесення азоту підвищують сприйнятливість кукурудзи до гельмінтоспоріозу.

Джерелами інфекції можуть бути уражені рослинні залишки, всередині яких знаходиться грибниця; можливе збереження збудника конідіями на поверхні насіння; уражені рослини-резерватори також накопичують інфекцію. Поряд з кукурудзою гриб Exserohilum turcicum уражує сорго, просо куряче та інші рослини. Зазвичай на поверхні ґрунту і на глибині до 10 см патоген зберігається в рослинних рештках у вигляді грибниці, яка навесні продукує нове конідіальне спороношення. У ґрунті на глибині 20 см гриб гине.

Захисні заходи. Вирощування гібридів і сортів, стійких до хвороби. В цьому напрямку проводиться робота в багатьох країнах світу, проте виникає чимало труднощів, обумовлених патогенністю гриба та расовим його складом.

Суворе дотримання сівозміни, розробленої для конкретних умов вирощування. Поля сівозміни потрібно розміщувати так, щоб посів кукурудзи поточного року не опинився поруч із полем, на якому кукурудзу висівали в попередньому році.

Вирішальне значення в зменшенні накопичення інфекційного початку в ґрунті має вибір попередника. Розміщення кукурудзи після кращих попередників дає можливість різко знизити запаси патогену в ґрунті, оскільки частина його пропагул гине, не знайшовши рослини-господаря, а також під дією антагоністичної мікрофлори в ризосфері інших рослин.

Своєчасний і високоякісний обробіток ґрунту. Сівба високоякісним насінням та в оптимальні терміни. Внесення під кукурудзу збалансованих доз органічних і мінеральних добрив, а також підживлення забезпечують кращий розвиток рослин і підвищують їх стійкість до багатьох захворювань.

Рослинні післяжнивні залишки є резерваторами інфекції бурої плямистості. Осіння зяблева оранка кукурудзяного поля забезпечує значну ліквідацію інфекційного матеріалу.

Фузаріоз качанів. Збудниками хвороби є гриби з роду Fusarium Link. Вона поширена повсюдно. Ураження качанів кукурудзи патогенами відбувається в кінці молочної – на початку воскової стиглості. Надалі аж до збирання врожаю захворювання може інтенсивно розвиватися. Для візуальної діагностики хвороби слід зняти обгортки із качана. У випадку проявлення фузаріозу на поверхні ураженого качана спостерігається павутинистий або більш щільний блідо-рожевий наліт у вигляді одного або кількох вогнищ. За сприятливих для розвитку хвороби умов відбувається збільшення уражених ділянок. Залежно від інтенсивності розвитку фузаріозу можна спостерігати різну ступінь ураження качанів. За сильного розвитку хвороби наліт патогену поширюється на весь качан. В умовах підвищеної вологості повітря симптоми захворювання можна спостерігати і на обгортках уражених качанів.

Уражені зернівки втрачають блиск, стають брудно-бурими. Слід зазначити, що частина зерен у хворому качані, розташованих поза межами фузаріозного вогнища, за  відсутності видимих ​​ознак ураження, все одно є інфікованою.

Сильно уражені зерна легко ламаються і кришаться, а нерідко і руйнуються, що особливо часто спостерігається при обмолоті хворих качанів.

Часто розвиток фузаріозу спостерігається на качанах, пошкоджених комахами або на зернівках з ознаками біллі. Хвороба може розвиватися в період зберіганні качанів за умов високої вологості і недостатньої аерації.

Шкідливість фузаріозу проявляється в погіршенні та втраті посівних якостей ураженим насінням. Гриб Fusarium verticillioides (Sacc.) Nirenberg (Fusarium moniliforme J. Sheld.) може продукувати мікотоксини.

Джерелами інфекції є післяжнивні залишки кукурудзи, в яких зберігається грибниця, склероції і сумчасте спороношення, а також уражене насіння, всередині якого знаходиться грибниця патогену.

Для захисту кукурудзи від фузаріозу необхідно виконувати ряд превентивних заходів: вибракування хворих качанів з насіннєвих і товарних партій; своєчасне збирання врожаю і просушування до кондиційної вологості; видалення і знищення післяжнивних залишків на заражених ділянках; культивування стійких гібридів; протруювання насіннєвого матеріалу; контроль поширення комах, які пошкоджують качани.

Біль качанів. Патологія неінфекційна. Причиною її виникнення є невідповідність між інтенсивністю наростання ендосперму і його оболонки за частої зміни посухи надмірною вологістю. Тому інтенсивний розвиток хвороби спостерігається в роки, коли в період наливу зерна посухи змінюються дощами. Тріщини на зернівках зазвичай з’являються в кінці молочної – на початку воскової стиглості, коли їх вміст починає твердіти. До кінця воскової стиглості утворення тріщин припиняється.

Патологія проявляється на зернівках у вигляді великих тріщин, з яких виступає ендоспермом, що легко кришиться та має борошнисто-білу консистенцію. Типовий прояв хвороби характеризується утворенням на зернівці однієї рівної або кутасто-хвилястої широкої тріщини, яка сильно спотворює форму насінини. Часто спостерігаються розриви насіннєвої оболонки при загальному нормальному вигляді зернівки та її епідермісу. Іноді ендосперм, розростаючись в одному місці, виступає через тріснуту оболонку насіння у вигляді бородавки.

Як правило, хвороба не викликає значного зниження врожаю кукурудзи, але погіршує його якість. На уражених в польових умовах качанах, а ще частіше в період зберіганні посилено розвивається фузаріоз і пліснявіння насіння.

Зниженню розвитку патології сприяє дотримання загальноприйнятих агротехнічних заходів. Необхідно дотримуватися збалансованого режиму зрошення.

М.Й. Піковський, канд. біол. наук, Національний університет біоресурсів і природокористування України

 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here