Виноградний конвеєр Гончаруків нарощує оберти

0
127

За розвитком агробізнесу Ігоря Гончарука, відомого на Житомирщині виноградаря, колектив журналу «Овочі та Фрукти» із цікавістю стежить не перший рік. І можемо із впевненістю сказати: його справа успішна, чоловік знайшов себе і своє місце у житті. Попри те, що селище Попільня, де знаходиться плантація аграрія, потрапляє до зони ризикованого виноградарства, тобто умовно придатної для промислового вирощування сонячної ягоди, врожаї Ігоря Гончарука вражають навіть професіоналів із півдня країни, а досвід і знання, які він отримав у малосприятливих умовах вирощування культури, без перебільшення можуть лягти в основу друкованого бестселера для широкого загалу фахівців і аматорів виноградарства.

Деякими безцінними секретами бізнесу на сонячній ягоді Ігор Гончарук періодично ділиться з аудиторією нашого з вами видання, а щорічні нові виклики все більше загартовують фахового агронома, поповнюють скарбничку його глибокого пізнання і розуміння біологічних процесів, відточують майстерність. Усі свої спостереження майстер щоразу занотовує у щоденник, тому вчасно і точно визначає дати поточних агротехнічних заходів, проводить сезонні роботи у винограднику, робить спроби виведення власних сортів і селекційних форм. При цьому використовує лише якісні фірмові препарати і ніколи не підживлює лозу азотними добривами, як радять деякі теоретики та інформаційні джерела.     

– Азот для винограду смерть! Виноград буде «жирувати» і «гнати» лозу, а відтоку соку назад у корінь, що потрібно для успішної зимівлі, не буде, – переконаний практик.

Зовсім інше діло – біостимулятори від компанії «Агробіотех», які Ігор Гончарук вперше випробував на своїй ділянці цього року. І не схибив. Результат можна спостерігати на гронах. За словами виноградаря, вистачило трьох обробок на сезон, що закріпило і примножило гарний врожай 2019 року. 

Пишається пан Ігор заслуженими дарами природи – більшість грон цьогоріч важать від двох до трьох із половиною кілограмів! Як і добірною колекцією ефективних сортів та селекційних форм винограду, зібраних на власній землі. Адже чоловік майже двадцять років поспіль вкладав душу і сили у це дітище – виноградник своєї мрії. Який, до речі, став справою не тільки його життя, а і його родини – дружини Олени та синів Івана і Романа, вони нині є невтомними помічниками і натхненниками майстра.

Як відмічають знавці агробізнесу, які здолали тисячі кілометрів по закордонню, виноградна плантація Гончаруків точно співпадає з класичними французькими виноградниками, де роблять ставку на якість та екологічність продукту за рахунок врожайності культивованих об’єктів. Так, на ділянці у 0,80 га добре себе почувають і родять близько півтори тисячі кущів, серед яких впадає в око Преображення, Лія, Лора і Плевен, Русбол, Красотка і Красень, Велес і Геліодор… Не дивно, що у винограднику домінують першокласні кишмиші – солодкі, соковиті і, що найголовніше, безкісточкові. За них власною гривнею проголосували споживачі, а ще ці плоди красиві. І це велика перевага і важливий елемент успіху гончарукового винограду на місцевому ринку – відповідність товарного вигляду смаковим якостям. Що, до слова, нині є рідким явищем, коли лежкість і транспортабельність плодів заслала очі як виробникам, так і споживачам.

Але не можна лишатися осторонь мінливих маркетингових процесів. Власник виноградного розмаїття разом із помічниками чудово це розуміє, тому приділяє багато часу експериментам. Так, нині завершилися випробування, які зазвичай тривають кілька років, сорту Каберне-Совіньйон, саджанці якого були привезені з Італії. На жаль, цей сорт не встигає визріти у Попільні, тож Ігорю Гончаруку не залишається нічого іншого, як відмовитися від спроб його адаптувати. А от французький винний сорт Леон Мійо, навпаки, показав гарний результат. Родючий, стійкий до хвороб та ще й суперсолодкий. Торік у його ягодах містилося 25% цукру, тож він виявився універсальним  – хочеш споживай свіжим, хочеш – роби вино. До речі, цьогоріч родина Гончаруків з успіхом почала опановувати виноробний напрям діяльності. І не здивуюся, якщо за рік-два, коли люди розсмакують їх вина, останні будуть користуватися таким же підвищеним попитом, як і виноград.

Іще Ігор Гончарук радить виноградарям звернути увагу на болгарський сорт кишмишу №342. Хоча його грона й невеличкі, але сорт надзвичайно ранній  та стійкий до хвороб – достатньо однієї обробки на сезон, кущ не потрібно нормувати. Плюс з ягід №342 виходить ідеальний ізюм. Перспективним може виявитися і селекційна форма 887 авторства відомого українського селекціонера Віталія Загорулька, принаймні цього року на ділянці Ігоря Гончарука він рясно вродив.

– Із селекційними новинками треба бути обережним, – каже Ігор Гончарук. – Бо вони часто стають складовою маркетингових стратегій.  От, скажімо, з’являється на ринку нова назва – сорт чи селекційна форма, виникає ажіотаж, всі намагаються роздобути новинку першими, чимшвидше взяти саджанці на «озброєння», а за три роки виявляється, що це була лише копія старих добрих сортів, того ж Преображення чи Велеса, та ще й жалюгідна.

Виноградар зазначає, що пізні сорти в умовах Попільнянського району немає сенсу вирощувати, бо лише на ранні існує гарний попит. Щодо обробок винограду від повстяного кліща, то Ігор Гончарук радить використовувати колоїдну сірку. Коли сонечко припече, сірка починає випаровуватися разом із шкідником. А щоб плантацію не обсідали грибні хвороби, практик припинив фрезувати міжряддя. Бо примітив, що звичайне скошування бур’янів наражає виноградник на додаткові ризики  –   разом із перевернутою до гори дригом землею у повітря піднімаються шкодочинні спори, які поповнюють і без того агресивний бактеріальний фон.

Цікаво, що у кожній ідеально налагодженій справі зазвичай є хоча б одна вада, так би мовити, своя ложка дьогтю у діжці з медом. Не є винятком і виноградник Ігоря Гончарука. Господар вказує на аномальну ділянку у кілька соток посеред винограднику, де за багато років не прижився жодний сортовий кущ. Чому так? Завісу таїнства не прочинив  навіть детальний аналіз грунту, що зводить нанівець теорію про домінування людини над природою. Є ще чого вчитися на шляху пізнання цього чарівного світу. Що з успіхом робить родина Гончаруків – сумлінно працює, експериментує, творить, пізнає. А  заради цікавості вони висадили на аномальній ділянці яблуні і сподіваються вже за кілька років з’ясувати, чи взагалі придатна там земля для культурних рослин.

Виноградний оцет та дріжджі, заготівля виноградного листя для приготування долми, саджанці різноманітних сортів волоського горіху і фундуки, розведення виноградного равлика та вирощування  солодкої кукурудзи – це далеко не повний перелік напрямів діяльності цієї родини. А також цікаві теми для майбутніх публікацій.

Олександр  Литвиненко

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here