Лімська квасоля

0
102

Немає сенсу зайвий раз говорити про важливість включення до харчового раціону продукції із зернобобових рослин – це доконаний факт, і не лише для прибічників здорового харчування. Водночас не може не тішити тенденція, яка спостерігається останнім часом, а саме – значне розширення асортименту рослин з родини Бобові, що вирощуються/споживаються в Україні. До таких належить і квасоля лімська (рос. лима, лимская, луновидная/луноообразная; лат. Phaseolus lunatus L.). Це поки що малопоширений на наших теренах вид бобових. Цінними якостями цієї квасолі є добрі споживчі характеристики: відмінний смак, швидке розварювання, висока врожайність, невибагливість до умов вирощування тощо. Однак вибір її сортів на вітчизняному насіннєвому ринку досить обмежений. Так, у оновленому Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні у 2019 р., зареєстрованих сортів лімської квасолі немає – ані вітчизняних, ані іноземної селекції. Але результати досить тривалої роботи з цим видом підбадьорюють, бо є всі підстави сподіватися на широке введення ліми у культуру у нашій країні.

Цей вид відомий із XVI століття, відколи був виявлений європейськими дослідниками в Лімі (Перу), де з давнини квасоля вирощувалася  інками і шанувалася як головна годувальниця тамтешніх мешканців. Від місця походження і назва – лімська, або, спрощено, досить часто вживана «ліма». Нині рослина широко поширена у країнах Південної і Центральної Америки, на острові Мадагаскар, у Камеруні, Бірмі, Китаї, Індії та багатьох інших країнах.

Ботанічна характеристика. Рослини лімської квасолі бувають одно-,  дво- та багаторічні. У наших умовах, звичайно, вирощуються в однорічній культурі. Сорти за типом росту розподіляються на кущові (заввишки 20–60 см), виткі (2–15! метрів) та проміжного типу. Для вирощування на наших теренах підійдуть саме кущові форми як найбільш ранні, з дружним визріванням урожаю, придатні для механізованого вирощування. Для сівби на присадибних ділянках перспективні й напіввиткі сорти.

У суцвіттях – китицях – налічується до 30–60 дрібних квіточок білого, білувато-зеленого, лілового або фіолетового забарвлення. Боби двостулкові, широкі, плоскі, за формою нагадують півмісяць (звідси й одна з російськомовних назв), з носиком (у деяких сортів при достиганні носик дуже гострий, відтак при вибірковому ручному збиранні бобів можна навіть травмуватися), завдовжки 7–20 см, легко розтріскуються (за невчасного збирання сухе зерно висипається). У бобі, залежно від сортових особливостей, формується від 1 до 4 насінин, вони приплюснуті, білі або пістряві (строкаті), довжиною 12–25 мм, шириною 13–17 мм. Маса 1000 насінин коливається від 250 до 1200 г. При проростанні сім’ядолі виносяться на поверхню ґрунту.

За характером росту сорти лімської квасолі розподіляються на індетермінантні, проміжного типу та детермінантні. В основу розподілу за цією ознакою покладено різну спроможність  сортів  до продовження росту  головного стебла після цвітіння.

Так, сорти, що мають індетермінантний  тип росту, ростуть і після цвітіння. Вони мають верхівкову  китицю з кількома квітками, в яких утворюються недорозвинені плоди. Рослини  здебільшого мають виступаючий тип верхівки. Стебла тонкі, вигнуті або завиваються, два–три міжвузля виступають над загальною масою листя і майже завжди закінчуються  дуже дрібним верхівковим  листком.

Детермінантні сорти зупиняють ріст у період цвітіння і утворюють на верхівці стебла добре розвинену квіткову китицю. Верхівковий листок за розмірами не відрізняється від листків середнього ярусу. Сорти даного типу  мають приховану верхівку стебла.

Сорти лімської квасолі з проміжним типом росту мають верхівку стебла, яка розміщена приблизно на рівні листків. За  значної кількості листків верхні міжвузля можуть бути малопомітними. Коли залистяність помірна або слабка, а верхні листки відхилені або дрібніші від листків середнього ярусу, то верхівку стебла добре видно. Верхівковий листок завжди менший за листки, розташовані в середньому ярусі рослини.

Цінність і використання. Лімську квасолю нерідко називають масляною, бо смак зерна у стравах нагадує вершковий. Ця квасоля вважається смачнішою за звичайну, особливо молоде зерно (фляжеоль – м’ясисте, з тоненькою шкірочкою, яку можна легко проколоти, забарвлення від дуже світлого, майже білувато-зеленого до темно-зеленого, коли ще не проявився малюнок у сортів з пістрявим  забарвленням сухого зерна), яке можна споживати у сирому вигляді. При перестиганні цінність зерна знижується, погіршується смак; вміст білка у сухому зерні близько 25%. У свіжому вигляді білки лімської квасолі легко засвоюються організмом (понад 75%) і мають лужну реакцію (через підвищену лужність і значний вміст рослинного білка продукція вважається добрим  природним засобом від печії). У зерні містяться також залізо, марганець, калій, складні вуглеводні, вітамін В. Наявні  у продукції фолат та тіамін беруть участь у  метаболічних процесах і процесах кровотворення.

Вживання лімської квасолі доцільне у якості замінника м’яса: вона не додає страві калорій, тому незамінна у дієтах для схуднення. Дієтична цінність продукції полягає у тому, що завдяки крохмалистим речовинам і клітковині вона швидко насичує шлунок і подовжує відчуття ситості. Цю корисну властивість з успіхом використовують вегетаріанці та вегани. Адже одна склянка лімської квасолі забезпечує організм 216 калоріями, 15 г білка і 1 г жиру. 

Перед варінням сухого зерна його замочують у воді на 8–10 годин. У результаті воно розм’якає, насичується водою, відтак зменшується час приготування страв. У воді розчиняються олігосахариди – речовини, які не перетравлюються в організмі людини, викликають газоутворення та ускладнюють процес травлення.

Споживають лімську квасолю подібно звичайній, переважно у відвареному і смаженому вигляді. Молоде зерно придатне для заморожування і консервування.  Досить часто можна натрапити на рецепти приготування поживних страв – пюре та запечений «квасолевий» хліб.

За даними МСГ США, в одній склянці лімської квасолі міститься 13 г нерозчинного харчового волокна, яке організм перетравити не в змозі, проте воно відіграє важливу життєву роль у травних процесах та поліпшує перистальтику кишечнику. Доведено, що споживання достатньої кількості рослинного волокна знижує ризик  появи геморою, закрепів, синдрому подразнення кишки та інших захворювань шлунково-кишкового тракту. Харчове дієтичне волокно, знаходячись у кишечнику, викликає процеси бродіння і створює сприятливе середовище для життєдіяльності корисних бактерій: вони  відразу відтворюють короткий ланцюг корисних жирних кислот, підвищують імунітет та убивають хвороботворні бактерії, що є профілактикою для розвитку  раку кишечнику.

За твердженням спеціалістів, у лімській квасолі наявний особливий вид харчового волокна, здатний суттєво знизити рівень холестерину. Рекомендована доза для чоловіків у віці 19–50 років становить 38 г, для жінок цієї ж вікової групи – 25 г.

Цінна лімська квасоля й тим, що вона практично не ушкоджується шкідниками. Ба більше, аромат її листків відлякує комах навіть із рослин, що зростають поряд. До прикладу, на Тихоокеанському узбережжі США, де зосереджені значні площі під лімською квасолею, вона вважається природним репелентом. Тому виткі сорти доцільно розміщувати біля альтанки чи під вікнами садових будиночків: рослина здатна порятувати від мошкари, мух та комарів. Принаймні, варто спробувати цей спосіб. А для надання більшого декоративного ефекту такій «захисній ширмі» доцільно уперемішку з нею висадити іншу цінну бобову рослину – доліхос (гіацинтові боби).

Біологічні особливості виду і основні елементи технології вирощування. Лімська квасоля, як і звичайна, що традиційно вирощується в Україні, краще росте на ґрунтах з нейтральною реакцією, але витримує й слабокислі. Ділянки підбирають освітлені, що добре прогріваються, водопроникні, легкого  гранулометричного складу. Оптимальна температура для росту і розвитку не нижче 20–25оС; за умов холодного  літа менше формується продуктивних бобів, знижується урожайність. Рослина вибаглива до вологості ґрунту, але не витримує надмірного перезволоження (застою води). У посушливі періоди необхідні регулярні поливи, бо буде опадання бутонів, а відтак прогнозований недобір урожаю.

Технологія вирощування лімської квасолі також аналогічна тій, що застосовується при вирощуванні квасолі звичайної. Кращі попередники – просапні овочеві культури, за винятком представників тієї ж родини – Бобові (Fabaceae). Не варто забувати про те, що усі бобові культури, зокрема й лімська квасоля, самі є гарними попередниками для наступних у сівозміні рослин, адже  мають унікальну властивість, яка полягає в їх здатності до симбіотичної азотфіксації. Отож завдяки взаємовідносинам з бульбочковими бактеріями певних видів, шляхом біологічної азотфіксації бобові засвоюють з атмосфери молекулярний азот. Саме на цій здатності  грунтується азотний  тип живлення і обміну речовин у бобових рослин, завдяки цьому забезпечується  більш інтенсивний синтез білків, амінокислот, вітамінів і ферментів.

Підготовка ґрунту традиційна для зони вирощування. Основний обробіток ґрунту для вирощування лімської квасолі розпочинають відразу після збирання попередника з лущення дисковими лущильниками у двох напрямках на глибину 8–10 см. Якщо поле засмічене коренепаростковими бур’янами, застосовують лемішні лущильники: при цьому глибина першого обробітку становить 12–14 см, а другої, яку за оптимальних умов для відростання бур’янів зазвичай проводять через два тижні – 14–16 см.

За два тижні, після масового відростання бур’янів, проводять зяблеву оранку: на підзолистих ґрунтах на глибину орного шару, на супіщаних чорноземах – на 20–22 см, на суглинкових чорноземах – на 25–27 см.

Квасоля добре реагує на післядію органічних і мінеральних добрив, внесених під попередник. На бідних ґрунтах, якщо необхідно внесення органічних добрив, вносять перегній або торфокомпост 20–30 т/га. Одночасно вносяться мінеральні фосфорно-калійні добрива з розрахунку 40–60  кг/га діючої речовини (д.р.).

Рано навесні поле боронують з метою збереження ґрунтової вологи. Першу суцільну культивацію проводять з одночасним боронуванням. Усього до часу сівби проводять 2–3 культивації для знищення сходів і проростків бур’янів.

Інокуляцію посівного матеріалу (обробку бактерицидними препаратами) проводять для збагачення ризосфери бобових рослин корисними мікроорганізмами. За обробки насіння лімської квасолі відповідними штамами бульбочкових бактерій при сприятливих погодних умовах рослини повністю забезпечують себе азотом.  Проте, коли така обробка не проведена, внесення невеликих доз азотних добрив, особливо на бідних  ґрунтах у зонах Лісостепу і Полісся України, буде доцільним. Вносити їх потрібно навесні  під основну або передпосівну культивації в дозі 20–30 кг/га д.р. Повертати на попереднє місце бобові, зокрема й лімську  квасолю, можна через 3–5 років, аби запобігти ураженню грибковими  хворобами.

Безпосередньо перед сівбою рекомендується провести передпосівний обробіток ґрунту комплексними агрегатами, наприклад РВК-3,  чи, за наявності, більш сучасними, які дозволяють за один прохід розпушувати, вирівнювати і ущільнювати ґрунт, цим самим забезпечуючи оптимальні умови для рівномірного розподілу висіяного насіння.

Сівба – у другій–третій декадах травня, коли грунт прогріється до +15°С та мине загроза пізніх весняних заморозків. Насіння висівається на глибину 4–5 см, ширина міжрядь 70 см. Відстань між рослинами у рядку для кущових форм 15–20 см, для витких/сланких – удвічі більша. При вирощуванні останніх на присадибних ділянках можна застосовувати кілки, різні опори, висівати з південного боку куліс (наприклад, кукурудзи).

У разі, якщо є загроза ушкодження сходів/молодих рослин пізніми заморозками, варто рослини прикрити  нетканими укривними матеріалами (спанбондом, наприклад). Сходи з’являються за сприятливих умов за 10–12 діб. Протягом вегетаційного періоду ґрунт на ділянці підтримують у вологому, пухкому, чистому від бур’янів стані.

Оскільки, як зазначалося на початку, сортимент лімської квасолі в Україні вкрай недостатній, часто доводиться висівати насіння, яке вдається отримати з різних джерел як колекційний матеріал: з невідомими характеристиками, ймовірно – й виткі пізньостиглі сорти. Отож для оцінювання  такого матеріалу доцільно скористатися розсадним способом: за три-чотири тижні до висаджування розсади  насіння/частину партії варто висіяти у парник чи теплицю. Розсаду висаджують у фазі двох справжніх листків у ті ж строки, що й традиційні теплолюбні овочеві культури, за схемою 70х25 см. Варто зауважити, що лімська квасоля погано переносить пересаджування, тому розсаду бажано вирощувати у торфоперегнійних горщиках, аби при висаджуванні не травмувати кореневу систему. Молоді рослини потрібно притіняти, поступово привчати до прямих сонячних променів.

Упродовж вегетаційного періоду ґрунт підтримують у пухкому, чистому від бур’янів стані. Для цього проводять 2–3 розпушування міжрядь від початку масових сходів (появи першої пари справжніх листків) до змикання рядків основної культури, особливо за масової появи бур’янів, утворенні кірки після дощів чи поливів. Це сприяє збільшенню у ґрунті доступних рослинам запасів поживних речовин, води, повітря, створюється сприятливий температурний режим, більш активно проходять мікробіологічні процеси, добре розвивається коренева система.

За необхідності проводять одну–дві прополки у рядках, а за умов загущення сходів першу прополку суміщають і з формуванням  густоти стояння рослин (відстань між рослинами у рядку залежить від типу росту рослин певного сорту – від 20 см у кущових форм до 40 см – у напіввитких).

Збирання молодих бобів із недостиглим зерном проводять регулярно, у міру їх утворення (боби стають виповнені, але стулки не сохнуть, залишаються соковитими, не змінюють забарвлення і, тим паче, не розтріскуються).

 Для одержання насіннєвого матеріалу (чи/або сухого зерна) у сортів і дружним достиганням, що формують компактну форму, особливо у загущених посівах, збирання урожаю можна проводити в один строк: рослини скошують при масовому пожовтінні бобів, але не допускаючи їх розтріскування, дозарюють під навісами на мішковині і обмолочують.

У промислових масштабах збирання доцільно проводити роздільним способом. Скошують рослини переобладнаними на низький зріз жатками, наприклад ЖБА-3,5. Валки після підсихання обмолочують  зернозбиральними комбайнами зі зменшеною частотою обертання барабана (до 400–500 об./хв.), аби запобігти травмуванню насіння.

Задля отримання максимального врожаю сортів зі щедрим формуванням бобів,  з розтягнутим  періодом плодоношення/достигання зерна, витких форм збирання бобів проводять вибірково, регулярно, не рідше одного–двох разів на тиждень, зриваючи дозрілі боби. І так – до пізньої осені чи до першого суттєвого ранкового приморозку (неукриті рослини ушкоджуються, ріст і плодоношення припиняються).

Можна комбінувати збирання врожаю: на насінницьких ділянках багаторазово проводиться збирання спочатку стиглого насіння, а перед настанням імовірних приморозків необхідно  зірвати усі зелені боби для одержання і використання продукції (молодого зерна) у кулінарії. Зерно-фляжеоль зберігають у замороженому стані і використовують за потреби упродовж міжсезоння, до появи нового урожаю. Зі схованих в укриття насіннєвих рослин, що не підмерзли, можна отримати певну кількість повноцінного насіннєвого матеріалу: частина сформованого насіння «дійде» у бобах у процесі дозарювання. Не можна допускати лише самозігрівання і пліснявіння вороху і недосушеного насіння.

Головні ознаки рослин квасолі лімської, які оцінюються при проведенні експертизи сортів на відмінність, однорідність і стабільність (за Андрющенко А.В., Лещук Н.В., Мамайсур В.В., 2009):

Рослина: тип розвитку: однорічний, дворічний, багаторічний.

Рослина: характер росту: індетермінантний; проміжний, детермінантний.

Рослина: тип росту: кущовий, проміжний, виткий.

Листок: опушення: відсутнє, наявне.

Суцвіття: кількість квіток, шт.: мало – до 40, середня кількість – 4050, багато – понад 50.

Квітка: забарвлення: біле, біло-зелене, рожеве, лілове, фіолетове, інше.

Плід (біб): за довжиною, см: короткий – до 10, середній – 1017, довгий – понад 17.

Плід: за шириною: вузький, середній, широкий.

Плід: кількість насінин, шт.: мало – 1, середня кількість – 23, багато – понад 3.

Насінина: форма: куляста, ниркоподібна, еліптична.

Насінина: забарвлення: біле, строкате.

Насінина: за довжиною, мм: коротка – до 15, середня – 1520, довга – понад 20.

Насінина: за шириною, мм: вузька – до 13, середня – 1317, широка – понад 17.

Насінина: за товщиною, мм: тонка – до 6, середня – 610, товста – понад 10.

Насінина: радіальні смуги: відсутні, наявні.

Насіння: маса 1000 шт., г:  дуже мала – до 300, мала – 300500, середня – 501 700, велика – 701–900, дуже велика – понад 900.

Рослина: час початку цвітіння, місяць: ранній – початок липня, середній – кінець липня – початок серпня, пізній – кінець серпня.

Отже, ці ознаки доцільно використовувати протягом усього селекційного процесу – від вивчення вихідних форм до виділення перспективного селекційного матеріалу, опису рослин, проведення відповідних доборів і у первинному розмноженні форм з комплексом цінних господарських ознак.

Однією з передумов поширення лімської квасолі в Україні є захист культури  від  хвороб і шкідників. І хоча цей аспект потребує окремої статті спеціалістів у галузі захисту рослин, на деяких моментах необхідно принагідно наголосити.

Варто застерегти як експериментаторів, так і виробничників: при сівбі насіння невідомого походження варто дотримуватися у період випробування карантинних заходів, аби не заразити збудниками «занесених» хвороб (що цілком ймовірно) наявний сортимент цього виду або інших бобових. Адже, попри певну «спеціалізацію», збудники хвороб квасолі можуть уражувати й інших представників родини Бобові – не тільки інших видів, а й родів. І однорічники, і, навіть багаторічники.

Відомо, що збудниками хвороб  бобових рослин, а лімська квасоля не є винятком, є великий спектр шкодочинних організмів: гриби, бактерії, віруси, мікоплазми, нематоди. Вони  викликають найрізноманітніші типи хвороб – в’янення, гнилі, плямистості, пустули, деформацію, нальоти, хлорози тощо. За патогенезом і характером паразитизму збудники хвороб розподіляються на 3 умовні групи:

— хвороби надземних органів, збудники  яких – факультативні паразити або факультативні сапрофіти;

— хвороби надземних органів, збудники  яких – олігатні паразити (сюди належать вірусні хвороби, іржа, борошниста роса, несправжня борошниста роса (пероноспороз));

— хвороби підземних органів і прикореневих частин стебла, що викликані організмами, котрі живуть переважно у грунті.

До найбільш шкодочинних хвороб лімської квасолі належать:

Антракноз квасолі (збудник – гриб Colletotrichum lindemuthianum (Sacc. et Magn.) Br. et Cav.). Дуже широко поширене захворювання, особливо у вологі, дощові роки, коли збитки, спричинені хворобою, надзвичайно великі – ураженість бобів може сягати 90%; при цьому урожайність насіння знижується на 50%, а його схожість – на 30% і більше. Хвороба уражує рослину, починаючи від фази сходів і упродовж усього вегетаційного періоду. Основні ознаки проявлення хвороби: поява коричнево-червоних  плям зі світлим центром на сім’ядолях і підсім’ядольній частині, виразкові плями з пурпурною облямівкою на бобах. У дорослих рослин на листках з’являються кутасті плями, а на стеблах і черешках – темні глибокі смужки; черешки та стебла у місцях ураження надламуються. Через стулки бобів гриб проникає всередину бобу і уражує насіння, на якому утворюються бурі вдавлені плями, спочатку дрібні, а згодом  сягають 1 см у діаметрі. Через насіння інфекція й передається.

Аскохітоз квасолі (збудник – гриб Ascochyta phaseolorum Sacc., A. boltshauseri Sacc.). Найбільшого поширення набуває у районах  вологого і помірного клімату за підвищеної температури повітря.  Шкодочинність може бути надзвичайно високою, особливо коли гриб уражує генеративні органи. Хвороба уражує  сім’ядолі, листки, у тому числі первинні, стебла і боби. Основні джерела інфекційного початку – рослинні рештки і насіння.

Іржа квасолі (збудник – гриб Uromyces phaseoli Wint., синонім U. appendiculatus Link). Найбільшого поширення хвороба набуває  у вологі роки і на вологих місцевостях. Уражені листки жовтіють і за сильного ступеня розвитку хвороби відмирають. Гриб вузькоспеціалізований і уражує лише види квасолі. Навесні на світлих плямах з нижнього боку листків з’являються едиції іржі, в середині літа на  листках виникають  буруваті пустули, що містять літні уредоспори, а пізніше  утворюються темно-бурі  пустули з телейтоспорами. Отже, всі типи спор утворюються на рослинах квасолі. Вважається, що найбільше уражуються іржею кущові сорти.

Також відзначено, що за сильного ураження рослин іржею вони більш схильні до ураження іншою хворобою – кутастою плямистістю квасолі, збудником якої є бактерія Pseudomonas phaseolicola Dowson). На листках уражених рослин  утворюються кутасті  бурі маслянисті плями, на стеблах – бурі тріщини і виразки, на бобах – вдавлені темно-зелені маслянисті плями, а на насінні – плями жовтуватого забарвлення. Основні джерела інфекційного початку – рослинні рештки і насіння, через яке переважно й проходить інфікування.

Бура плямистість квасолі (збудник – бактерія Xanthomonos phaseolicola Dowson). Симптоматика: на листках уражених рослин утворюються бурі плями з широкою жовтою каймою або  світло-зеленою облямівкою. На стеблах захворювання проявляється у вигляді  червоно-бурих смуг, на бобах – темно-зелених  дрібних маслянистих плям, які з часом збільшуються у розмірах. На насінні плями буруватого забарвлення, при зволоженні вони ослизнюються. Джерело інфекції – аналогічне для попереднього захворювання – кутастої плямистості.

Окрему групу становлять хвороби в’янення і гнилі коренів бобових.  Вони мають складну етіологію  і викликані комплексом збудників. Ці хвороби поширені повсюдно і причини, котрі їх обумовлюють, у різних регіонах вирощування квасолі також різноманітні. На квасолі найбільш важливими/поширеними/шкодочинними є захворювання: Rhizoctonia solani Kuhn., Thieviopsis basicola (Berk. et Br.) Ferraris, Fusarium solani f. phaseoli (Burkh.) Snyd. et Hahs, Sclerotinia sclerotiorum (Lib.) DB, Scl. libertiana Fuck. Два останні зі списку уражують стебла. Уражені рослини стають хлоротичними, жовтіють і в’януть; корені  і основи стебел  чорніють, спостерігається побуріння центру стебла, яке можна побачити на поперечному зрізі. Кореневі гнилі відзначаються найчастіше  у фазі появи сходів у вигляді побуріння і перетяжки (чорної ніжки) прикореневої частини стебла, а також загнивання корінців. У дорослих рослин хвороба викликає суху гниль коренів і стебла, відтак – їх відставання  у рості і розвитку.

Як зазначалося вище, за літературними даними, лімська квасоля порівняно мало ушкоджується шкідниками, і тому даний аспект вирощування виду в Україні потребує додаткового спостереження і аналізу. Проте можна спостерігати ураження багатоїдними шкідниками: личинками коваликів, капустянкою звичайною, люцерновою попелицею, павутинним кліщем, а в періоди спалахів розмноження – сарановими, підгризаючими совками та ін. 

На сьогодні особливо актуальними є селекційно-насінницькі методи боротьби зі шкодочинними організмами, а саме: створення сучасного вітчизняного сортименту (на сьогодні – практично з нуля) різних напрямів використання, зокрема і в овочівництві, адаптованого до різних грунтово-кліматичних умов України; використання у виробництві  і для підтримання насінництва – від первинного до репродукційного – сортів, що  поєднують високий потенціал урожайності, якості і технологічних властивостей зі стійкістю до найбільш поширених і шкодочинних хвороб і шкідників. А також класичні агротехнологічні заходи, як то: дотримання сівозміни і просторової ізоляції між різними видами  і сортами бобових культур (у т.ч. і багаторічними бобовими травами  і минулорічними їх полями), підтримання високого агрофону, своєчасне видалення/заорювання пожнивних решток, сівба здоровим посівним матеріалом (або завчасно обробленим дозволеними до використання протруйниками) в оптимальні строки, формування рядків у бік переважаючих вітрів, уникнення закладання ділянок із квасолею у низині, де довго зберігається роса й існує/збільшується загроза спалахів хвороб, вчасне руйнування грунтової кірки  тощо. При використанні на посівах квасолі лімської фунгіцидів та інсектицидів необхідно керуватися діючим «Державним реєстром пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні», зокрема, використовувати ті ж препарати, що і для квасолі звичайної.

О. Позняк, Дослідна станція «Маяк» ІОБ НААН

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here