Догляд за молодими яблунями

0
11485

Цінними господарсько-біологічними властивостями яблуні вважається: пристосованість до ґрунтово-кліматичних умов, висока продуктивність, висока зимостійкість порівняно з іншими плодовими породами, різноманітність по строках дозрівання (літні, осінні, зимові), здатність ряду сортів до довготривалого зберігання плодів, що забезпечує їх споживання майже протягом року, високі смакові та товарні якості плодів, дієтичні та лікувальні властивості, придатність плодів до різних видів переробки. Розмір і форма крони дерев яблуні значною мірою залежить від підщепи. На насіннєвих підщепах дерева сягають 10–12 м висоти, на карликових — до 2,5–4 м.

Провідне місце в інтенсивній технології плодового яблуневого саду займає конструкція насаджень, якою визначається швидкоплідність, врожайність, тип підщепи, форма і параметри крони дерева, схема і густота садіння, помологічний сорт. Останнім часом у технології виробництва плодів відбуваються докорінні зміни. Йде заміна підщеп: сильнорослих насіннєвих на середньорослі, напівкарликові і слаборослі підщепи. Сорти яблуні заміняються імунними до основних хвороб (парші, борошнистої роси і т.д.). Конструкції насаджень із щільністю дерев від 300–500 шт. на 1 га — до 1000–3000 шт. і більше. Приділяється увага скороченню до мінімуму передпосадкового періоду за рахунок використання слаборослих підщеп, швидкоплідних сортів, застосування спеціальних прийомів вирощування садивного матеріалу. Вчені селекціонери, які працюють над створенням нових сортів яблук, прагнуть, щоб яблуневий сад був швидкоплідний, високоврожайний, низькорослий.

СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ КРОНИ МОЛОДИХ НАСАДЖЕНЬ

Формування крони плодових дерев залежить від особливостей культури і сорту, площі живлення, типу підщепи та екологічних умов вирощування. Ці фактори взаємодіють і разом визначають тип насадження.

Через місяць–півтора після садіння слід видалити конкурента центрального провідника, найближчого у верхній частині крони, залишивши неушкодженим центральний провідник. Це сприяє покращенню росту центрального провідника та утворенню коротких бічних пагонів із верхівковою генеративною брунькою. Пагони (що ростуть вертикально) довжиною 40–60 см нахиляють, а при запізненні з цією операцією – видаляють.

Обмеження росту досягається перенесенням строків обрізування на період відразу ж після червневого осипання зав’язі та пізньо-літнього обрізування у серпні. Після літнього обрізування пагони ростуть слабше та мають здатність розгалужуватись – замість одного довгого утворюють 2–3 коротші.

В інтенсивному саду на карликовій підщепі кожне дерево повинне мати підпору (бамбуковий, металевий чи дерев’яний кілок) на всю заплановану висоту дерева. Верхівки кілків прив’язують до дроту, закріпленого на шпалері, і таким чином ряд перетворюється на єдину підпорну конструкцію. Для її міцності через кожні 16–20 м встановлюється залізобетонна чи металева підпора.

Існує достатньо багато форм крони для інтенсивного саду, але найбільшого поширення одержало струнке веретено, веретеноподібний кущ і площинне веретено.

Струнке веретено. Сформоване дерево має штамб, центральний провідник і обростаючі гілки, які рівномірно розміщені по стовбуру через 15–20 см. Біля основи стовбура формуються гілки більшої, а вище – меншої довжини. Цим створюється крона, що має контур подовженого конусу з шириною основи 1–1,5 см і з 20–30-ма обростаючими гілками.

У зв’язку з використанням карликових підщеп і швидкоплідних сортів у перші 4–5 роки вегетації застосовується мінімальне обрізування, що сприяє ранньому плодоношенню дерев. Для посилення рівноваги між процесами росту і плодоношення після 4–5 вегетації обрізування посилюють.

У кроні дерев не допускається наявність сильних вертикальних пагонів, у тому числі і сильного центрального провідника, який до висоти 2–2,2 м формується із пагона-конкурента, а потім переводиться на бічну гілку.

Для формування крони залишають гілки помірного росту з тупим кутом відходження, що сприяє більш швидкому закладанню плодових утворень.

Після 1–2-річного плодоношення потрібно систематично обновляти обростаючу деревину, що забезпечує високу товарність плодів і підтримує рівновагу між процесами росту і плодоношення.

Техніка формування. Висаджені однорічки вкорочують на різній висоті залежно від сорту і їх висоти. У сортів із помірним ростом саджанці вкорочують на висоті 70–75 см, а дуже сильнорослі – на 90–95 см, оскільки укорочування на меншій висоті може викликати утворення дуже сильних пагонів із гострими кутами відходження. На кронованих однорічках видаляють пагони з гострими кутами відходження, на яких у рік садіння можуть формуватись генеративні бруньки. Це дає можливість отримання врожаю у наступному році.

Навесні наступного року при наявності сильного конкурента пагін подовження центрального провідника вирізають переводом на конкурента, який у сортів із високою пробуджуваністю бруньок не вкорочують. Бічні гілки при достатніх кутах відходження не обрізають. На кільце видаляють лише гілки, що ростуть вертикально .

Навесні третього року проводять слабке обрізування крони, в основному проріджування. При цьому видаляють сильні гілки у верхній і середній частинах крони для того, щоб нижні гілки були довшими за верхні. Сильний центральний провідник переводиться на більш слабкого конкурента, що сприяє потовщенню стовбура і обростанню гілок. За відсутності конкурента провідник вкорочують. Сильні бічні гілки переводять на зовнішнє бокове розгалуження.

Весною четвертого року і наступних вегетацій дерева обрізають за силою росту і плодоношення минулого року.

За достатнього росту пагонів проводять мінімальне обрізування. Центральний провідник на висоті 2,0–2,2 м переводиться на бокове розгалуження, направлене в ряд, а окремі сильні гілки вкорочують переводом на більш слабкі галуження.

На п’ятий-шостий роки у нижній, найбільш старій частині крони гілки під масою врожаю провисають, ослаблюючи ріст пагонів. Тому необхідно відновити рівновагу між процесами росту і плодоношення. У цей період крону проріджують, вкорочуючи гілки на бокове розгалуження. Обростаючу деревину проріджують і вкорочують плодові утворення на 1/2–1/3 для того, щоб викликати утворення більш молодої і високопродуктивної деревини.

Веретеновидний кущ (шпіндельбуш). Ця крона з одним порядком скелетних гілок має більш широку форму, і довжина гілок сягає 1 м. Вони у  кроні розміщуються без’ярусно – не дуже рідко і не густо. Форма крони пірамідальна: з більш широкою основою і звуженням до верху.

Після садіння кущ обрізають не дуже сильно: нижні гілки вкорочують на 5–8 бруньок, а верхні — на 1–2; провідник обрізають на 5–6 бруньок. У сильнорослих сортів обрізування проводять більш слабке. В Угорщині вкорочують центральний провідник для його галуження, а бокові гілки не обрізають, а тільки нахиляють вниз, підв’язуючи до кілочків.

Ця крона проста у формуванні, невеликої ширини, забезпечує добру освітленість всіх частин і допускає велику кількість рослин на 1 га.

Скелетна деревина у кроні дерев яблуні представлена одним стовбуром, а плодові утворення розміщуються лише на напівскелетних гілках.

Площинне веретено. Площинне веретено (площинний шпіндельбуш) від веретеноподібного куща відрізняється формуванням крони яблуні в одній площині.

Рекомендується використовувати середньо- та слаборослі сорти, які вирощені на карликових чи напівкарликових підщепах. Застосування більш сильнорослих сортів чи підщеп призводить до виникнення на горизонтальних гілках сильних вертикальних пагонів, які необхідно видаляти. Комбінація слаборослих підщеп і сортів із горизонтальним розміщенням гілок сприяє ранньому вступу у плодоношення, формуванню малогабаритних крон, високої щільності розміщення на одиницю площі, що дає можливість отримати ранні високі врожаї.

Дерево, сформоване по типу площинного веретена, має штамб висотою 30–40 см, центральний провідник – 2,0–2,2 м. На ньому сформовані без’ярусним способом і направлені в бік ряду 10–12 горизонтальних гілок першого порядку галуження, покритих обростаючою деревиною.

Висаджені однорічки вкорочують на висоті 50–60 см, обшмульгують бруньки в зоні штамбу, а з весни наступного року вибирають дві бічні гілки, направлені у бік ряду, і центральний провідник. Бічні гілки прив’язують до дроту чи кілка під кутом 70–75°, а центральний провідник вкорочують наполовину. Дріт діаметром 3 мм натягують між опорними стовпами, розміщеними через 15–20 м.

Весною на 2, 3, 4 роки після садіння коротко обрізають центральний провідник, що сприяє рівномірній появі по його боках пагонів, які в серпні чи наступної весни пригинають і підв’язують у горизонтальному положенні до шпалери.

Формування площинного веретена закінчується обрізкою центрального провідника на висоті 2,0-2,2 м і при наявності основних бічних гілок на відстані 15-20 см одна від одної.

На 3–4 рік осі основних гілок і обростаючі гілочки покриваються плодоносною деревиною типу кільчаток, що забезпечує вступ у плодоношення дерев у цьому віці. Але з часом це призводить до послаблення росту і може викликати періодичність плодоношення. Крім того, кільчатки на осях основних гілок недовговічні (2–3 роки), що призводить до оголення середньої частини крони. Тому через декілька років необхідно проводити легке омолоджування плодової деревини, а у наступні – омолоджувати основні гілки на 2–3-річну деревину з одночасним проріджуванням обростаючих гілок.

УТРИМАННЯ ГРУНТУ

Система утримання ґрунту в саду є одним із головних чинників високої продуктивності плодових насаджень. Вибір системи утримання ґрунту залежить від кількості опадів, які випадають протягом року, особливо у вегетаційний період, можливості зрошення, глибини залягання підгрунтових вод, рельєфу, властивостей ґрунту, густоти садіння дерев, їхніх біологічних особливостей, віку та врожайності. З урахуванням цього у міжряддях ґрунт утримується під чорним паром, сидеральним паром та задернінням.

Чорний пар. У районах з річною кількістю опадів менше 500 мм ґрунт у міжряддях і пристовбурних смугах молодих і плодоносних дерев утримується під чорним паром. Завдяки цьому у ґрунті накопичується більше вологи, поживних речовин у легкозасвоюваній формі. Протягом вегетації ґрунт утримують у рихлому, вільному від бур’янів стані. При ущільненні ґрунту змінюють знаряддя для обробітку та глибину останнього. У пристовбурних смугах ґрунт обробляють фрезами, висувними секціями культиваторів та плоскорізами.

Сидеральна система. У районах, де річна сума опадів понад 500 мм, у молодих і плодоносних садах ґрунт у першу половину літа утримують під чорним паром, а у другій половині міжряддя засівають однорічними культурами на зелене добриво (сидерати). Продуктивність садів, у яких висівають сидеральні культури, підвищується завдяки поліпшенню родючості ґрунту.

Успішність вирощування сидеральних культур залежить від вологості та передпосівної підготовки ґрунту, добору культур, якості насіння, строків і способів сівби. Для доброго розвитку сидеральні культури потребують багато води, тому сіяти їх треба тільки тоді, коли ґрунт досить вологий. Перед сівбою його обробляють культиваторами чи дисковими боронами на глибину 8–12 см у два проходи.

В інтенсивних садах ґрунт обробляють в одному напрямку. Зразу ж після розпушування у міжряддях висівають сидеральні культури і одночасно боронують та коткують. Норми висіву такі: люпину – 200–225 кг/га, гірчиці – 20, фацелії – 15 кг/га. Найкращі строки сівби сидератів: для люпину і фацелії у період від 1 до 10 липня, гірчиці – 15 липня – 10 серпня.

Заорюють сидерати у період квітування, а при вологій погоді – пізніше або залишають до весни. Мінералізація заораної маси починається при температурі ґрунту +10°С. Ефективність зеленого добрива відповідає гною, компостам і іншим органічним добривам. Користь від сидератів збільшується, якщо вони є добрими медоносами.

Задерніння ґрунту. У міжряддях зрошуваних плодоносних садів краще запровадити посів багаторічних злакових трав для постійного задерніння ґрунту. Залежно від кількості опадів трави висівають суцільно або через міжряддя. При цьому їх систематично скошують і залишають на місці у вигляді мульчі. Утримання саду під задернінням є одним з ефективних заходів боротьби з ерозією ґрунту.

У молодих зрошуваних садах багаторічні трави висівають через 5–6 років після садіння дерев, а до цього часу міжряддя утримують під чорним паром.

Для задерніння використовують багаторічні злакові трави з такими нормами висіву (кг/га): райграс пасовищний – 13–15, грястиця збірна – 15–20, костриця червона – 12–16, костриця лучна – 15, польовиця біла – 9. Висівають їх навесні або влітку.

Мульчування пристовбурних смуг. З метою збереження вологи пристовбурні смуги мульчують перегноєм, тирсою, соломою, плівкою, скошеною травою, торфом шаром 5–10 см. У молодих інтенсивних садах на слаборослих підщепах як мульчуючий матеріал найкраще використовувати солому і перегній. Шар мульчі у безсніжні зими зберігає корені, які розміщені поверхнево, від підмерзання.

ШКІДНИКИ ТА ХВОРОБИ, БОРОТЬБА З НИМИ

Протягом вегетаційного періоду необхідно вести постійне спостереження за появою шкідників і хвороб, і при появі останніх проводити відповідні заходи для їх обмеження до господарсько-невідчутного рівня.

У плодоносному саду рано навесні необхідно раз на три роки провести так зване “викорінююче” обприскування проти щитівок, кліщів, яйцекладок попелиць та листоблішок. Якщо не проводили викорінюючого обприскування, то у фазу «зеленого конуса» необхідно зробити «голубе» обприскування – 3% бордоською рідиною чи препаратом купроксат.

Протягом усього періоду вегетації яблуні ведуть постійні обстеження і спостереження за розвитком шкідників та хвороб, і при їх наявності вище порога шкідливості вживаються заходи з обмеження їх чисельності, користуючись системою захисту, прийнятою у даному господарстві.

Найпоширенішими хворобами насаджень є парші, борошниста роса та бура плямистість.

Важливим заходом боротьби для зниження шкодочинності фітофагів і хвороб в яблуневих садах є агротехнічний, зокрема: в листопаді розкладають отруйні принади в нори мишоподібних гризунів на основі гліфтору та вологого зернового бактороденциду. У пізньоосінній і зимовий періоди збирають та спалюють зимові гнізда і яйцекладки білана жилкуватого, золотогуза, непарного і кільчатого шовкопрядів, муміфіковані плоди.

 

Варвара Волошина, кандидат с.-г наук, Дослідна станція помології ім. Л.П.Симиренка ІС НААН України

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here