Небезпечні грибні хвороби плодових культур

0
200

Парша яблуні та груші

Збудниками хвороби є фітопатогенні гриби: на яблуні – Venturia inaequalis (Cooke) Win. (Fusicladium dendriticum Fuck.), на груші – Venturia pirina Aderh. (Fusicladium pirinum Corda).

Хвороба поширена скрізь, але найбільшої шкоди завдає у районах із достатньою вологістю. Симптоми парші спостерігаються протягом усього вегетаційного періоду. Уражуються листки, квітки, зав’язі, плоди, рідше пагони. На інфікованих квітках і зав’язі утворюються темно-сірі плями, що супроводжується масовим їх опаданням.

Ознаки хвороби на листках яблуні характеризуються утворенням на верхньому боці плям у вигляді зеленувато-оливкового оксамитового нальоту. Діаметр плям різний, залежить від віку листків, сприйнятливості сорту та погодних умов. Найбільшого розміру плями утворюються на молодих листках сприйнятливих сортів і за частих атмосферних опадів. Сильний розвиток хвороби на уражених органах рослин призводить до передчасного їх засихання та опадання. У випадку ураження листків груші наліт патогена формується з нижнього боку листкової пластинки.

Типові симптоми парші на плодах проявляються у вигляді різко обмежених плям з вузькою облямівкою. На їх поверхні формується темно-оливковий оксамитовий наліт. За сильного розвитку хвороби уражені ділянки розтріскуються. Такі плоди надалі сильніше уражуються збудником плодової гнилі, втрачають товарні якості та лежкість. 

Пагони у груші уражуються паршею сильніше, ніж у яблуні. Хвороба проявляється у вигляді невеликих горбиків, які пізніше розриваються, і на їх поверхні помітні темно-сірі дернинки, що складаються з органів спороношення гриба. Сильний розвиток призводить до відмирання уражених пагонів.

Основним джерелом інфекції парші яблуні є опалі уражені листки, в яких зберігаються псевдотеції патогена. У груші інфекція зберігається у вигляді грибниці в уражених пагонах, а в уражених опалих листках також формуються псевдотеції.

Масове поширення парші відбувається у вегетаційні періоди з достатньою кількістю атмосферних опадів, особливо наприкінці весни та у першій половині літа.

В ураженому листі формується сумчаста стадія збудника, котра представлена псевдотеціями. В останніх формуються сумкоспори, які є первинним джерелом зараження рослин навесні. Для викидання зрілих сумкоспор необхідна висока вологість. Зазвичай вони починають поширюватися після рясних атмосферних опадів, що забезпечують зволоження опалого листя. Вихід сумок із псевдотеціїв розтягнутий у часі, може тривати понад 60 днів. Поширення інфекції відбувається повітряними потоками і краплинками дощу. Інкубаційний період хвороби залежно від температури повітря триває від 8 до 20 діб.

Для захисту яблуні та груші від парші важливо ліквідувати джерела інфекції (знищення опалого листя, вирізання уражених пагонів), створити умови, несприятливі для розвитку збудників хвороби (незагущені, добре провітрювані та освітлювані сонцем насадження і крони рослин), дотримуватися високої агротехніки, своєчасно обробляти насадження рекомендованими фунгіцидами з дотриманням рекомендацій стосовно строків внесення, норм витрати препаратів, кратності обприскувань, періодів очікувань та ін. Нові насадження слід закладати сортами яблуні та груші, імунними та високостійкими проти парші.

Борошниста роса яблуні

Збудником хвороби є гриб Podosphaera leucotricha (Ellis & Everh.) ES Salmon. Хвороба часто трапляється на молодих листках, пагонах і суцвіттях. Рідше уражуються зав’язі та плоди. Візуально початок розвитку захворювання можна спостерігати навесні після розпускання бруньок і на початку утворення перших листків, надалі воно проявляється протягом усього вегетаційного періоду. Спочатку на молодих листках, що утворюються з верхівкових бруньок, минулорічних уражених пагонів, формується білий борошнистий наліт. Надалі він поширюється на весь уражений листок, внаслідок чого відбувається його деформація. На уражених молодих нездерев’янілих пагонах також утворюється характерний наліт. Верхівки сильно уражених пагонів відмирають. Слід відзначити, що типовий білий наліт, властивий борошнистій росі, з розвитком хвороби набуває брудно-сірого відтінку, темнішає, і на ньому формуються чорні крапки (клейстотеції патогену, сумчаста стадія), які можна побачити без збільшувальних приладів. Клейстотеції часто спостерігаються на молодих пагонах і черешках листків.

Інтенсивний розвиток борошнистої роси на листках веде до їх засихання та обпадання. Верхівки сильно уражених пагонів відмирають, що стимулює ріст розташованих нижче бічних бруньок, наслідком чого стає надмірне розгалуження і загущення крони дерева.

Стійкість рослин проти борошнистої роси знижується у суху спекотну погоду. Водночас найбільш інтенсивно інфікування рослин відбувається за умов підвищеної вологості повітря і температури 18–25 °С. 

Джерелом інфекції хвороби є грибниця патогена, що зберігається у зимовий період у листкових і плодових бруньках. На грибниці навесні після відновлення вегетації продукується конідіальне спороношення. За допомогою конідій гриб поширюється, інфікуючи молоді органи рослин. Сумчаста стадія гриба (клейстотеції) у збереженні інфекції суттєвої ролі не відіграє.

Під час захисту яблуні від борошнистої роси важливо вирізувати уражені пагони у період обрізування (знищення джерела інфекції). Слід не допускати загущення насаджень, не вносити високих доз азотних добрив, що знижують стійкість рослин проти хвороби. У зрошуваних садах необхідно дотримуватися режиму поливу. Треба проводити профілактичні обприскування дерев фунгіцидами із дотриманням рекомендацій щодо їх застосування.

Філостиктоз, або бура плямистість листків яблуні

Збудниками хвороби є гриби Phyllosticta briardi Sacc. та Phyllosticta  mali Pr. et Del. Захворювання виявляється після цвітіння, надалі протягом усього вегетаційного періоду за сприятливих умов прогресує. Уражуються переважно листки. Симптоми хвороби залежать від виду збудника. Під час паразитування Phbriardi на листкових пластинках утворюються світло-жовті, округлі або дещо кулясті плями без обідка розміром до 5 мм у діаметрі. Гриб Ph. mali зумовлює виникнення маленьких, спочатку буруватих, а згодом сірих плям з темно-коричневим обідком. Водночас характерною ознакою філостиктозу є формування на поверхні уражених тканин пікнід грибів, які проглядаються у вигляді чорних крапок (добре помітні при застосуванні збільшувальних приладів).

Сильний розвиток хвороби призводить до утворення на листках великих некротичних ділянок, що викликають передчасне засихання та обпадання листя.

Філостиктоз поширений у вегетаційні періоди, що характеризуються теплою дощовою погодою.

Джерелом інфекції є опале уражене листя, на котрому знаходяться пікніди грибів. Інколи до осені в місцях уражень формуються перитеції (сумчасте спороношення).

При захисті яблуні від філостиктозу доцільно знищувати опале листя,  а також своєчасно проводити профілактичні обприскування фунгіцидами.

Плодова гниль (моніліоз)

На яблуні та груші захворювання частіше проявляється у формі плодової гнилі. Патоген також може викликати побуріння й відмирання суцвіть, кільчаток і навіть гілок рослин. Збудниками захворювання є гриби з роду Monilinia (Monilinia fructigena Honey та ін.). Початкові симптоми хвороби на плодах характеризуються  утворенням невеликої бурої плями, яка швидко збільшується у розмірах і охоплює весь плід, внаслідок чого його м’якоть стає бурою, розм’якшується. Слідом за побурінням на поверхні плода утворюються жовтувато-білі подушечки, які розміщуються концентричними колами. Вони являють собою конідіальне спороношення гриба. У вологих умовах уражені плоди загнивають та опадають. За низької відносної вологості повітря типове спороношення гриба (у вигляді подушечок) на плоді може не формуватися, а уражені плоди муміфікуються, набувають темно-синього або чорного з глянцевим відтінком забарвлення та тривалий час залишаються висіти на дереві.

Інколи хвороба також може проявлятися у формі моніліального опіку, внаслідок чого суцвіття, квітки буріють і засихають до зав’язування плодів,  відбувається також засихання молодих пагонів.

Проявленню гнилі на плодах сприяє пошкодження їх шкірки шкідниками та різними абіотичними факторами (сонячні опіки, градобій та ін.). Плоди, уражені паршею, більш сприйнятливі до плодової гнилі.

Зберігається інфекція, перш за все, у муміфікованих плодах, які часто залишаються на деревах або перебувають на поверхні грунту взимку, а навесні за умов теплої і вологої погоди вкриваються подушечками конідіального спороношення, які є джерелом первинної інфекції, у випадках ураження пагонів, на яких весною також формуються конідієносці з конідіями.

Захист зерняткових культур від плодової гнилі повинен ґрунтуватися на знищенні джерел інфекції і захисті плодів від зараження. Для цього необхідно знімати з дерев і знищувати, а також шляхом оранки і дискування заробляти у грунт муміфіковані плоди, періодично збирати та вивозити з саду опалі уражені плоди, забезпечувати надійний захист насаджень від шкідників, які пошкоджують плоди, не допускати розвитку парші. У садах, де хвороба проявляється у формі опіку, слід вирізати уражені гілки. Рекомендуються профілактичні обприскування дерев фунгіцидами.

На кісточкових плодових культурах (абрикос, персик, вишня, черешня та ін.) хвороба є однією із найбільш поширених і шкідливих і проявляється протягом вегетації у формі моніліального опіку і плодової гнилі. Збудником моніліозу є гриб Monilinia laxa Honey.

Моніліальний опік можна виявити у весняний період вегетації (сильно уражується абрикос). У цей час хвороба характеризується раптовим в’яненням і побурінням суцвіть, засиханням листя, молодих пагонів і плодових гілок. Уражені квітки та листя не обпадають, довго залишаються на деревах і мають вигляд немов би обпалених вогнем. Надалі збудник хвороби поступово розвивається в ураженій гілці, охоплюючи нові її ділянки. У вологу погоду на уражених квітках, зав’язі, листках і гілках розвивається спороношення у вигляді попелясто-сірих подушечок. Кора уражених гілок засихає, зморщується, утворює тріщини, особливо на межі здорових і уражених ділянок. З деревини виділяється камедь. У формі плодової гнилі хвороба проявляється у літній період під час дозрівання плодів. Згодом гнилі плоди зморщуються, засихають, у більшості опадають, а частково ще довго залишаються на деревах.

Навесні розвитку моніліального опіку сприяє прохолодна та волога погода у період цвітіння рослин. Плодова гниль інтенсивно проявляється на плодах, що містять пошкодження покривних тканин. Навіть контакт   уражених плодів зі здоровими веде до поширення захворювання на останні.

Джерелом інфекції хвороби є грибниця в уражених пагонах, гілках і муміфікованих плодах. Міцелій, що перезимував, у вологу погоду навесні продукує конідії, які, поширюючись повітряним шляхом, потрапляють на квітки, проростають та інфікують їх.

Для контролю шкідливості моніліозу кісточкових необхідно знищувати джерела інфекції. Зокрема, видаляти уражені і висохлі плодові гілочки, пагони, гілки та плоди, проводити зяблеву  оранку у міжряддях і обкопувати пристовбурні ділянки дерев із загортанням у ґрунт опалих листків та плодів, знімати з дерев муміфіковані плоди, своєчасно застосовувати фунгіциди згідно рекомендацій (розпочинати ще з ранньої весни), контролювати шкідників, які сприяють ураженню плодів моніліозом.

Кучерявість листків персика

Хвороба є однією з найбільш поширених і шкідливих для персика в усіх регіонах його вирощування. Викликає захворювання гриб Taphrina deformans Tul. В основному уражуються листки та пагони. Перші симптоми кучерявості можна спостерігати рано навесні. На молодих листках, які недавно розпустилися, виникають ознаки кучерявості. Листки мають гофрований вигляд і нетипове червонувато-рожеве або світло-жовте забарвлення. За розміром інфіковані листки можуть бути значно більше здорових. Надалі вони розміщені в основі (нижній частині) однорічних пагонів. З нижнього боку листкової пластинки формується білий воскоподібний наліт – спороношення патогена. Уражені листки опадають, що зумовлює недорозвиненість плодів і також їх опадання. Уражені пагони викривляються, потовщуються, мають жовто-зелене забарвлення, міжвузля укорочені. Більшість сильно уражених пагонів засихає.

Дуже рання втрата листків і відмирання пагонів сильно пригнічують уражені рослини, через що різко знижується їх продуктивність, стійкість проти несприятливих факторів середовища (уражені пагони у зимовий період вимерзають), пізніше починається камедетеча. За хронічного перебігу хвороби багато рослин гинуть.

У перший рік хвороба спричиняє опадання листків, засихання й опадання плодів, відмирання однорічних пагонів, на другий рік уражені дерева, як правило, не плодоносять.

Інтенсивному проявленню хвороби сприяє прохолодна дощова погода навесні, особливо у період розпускання листків. Саме за таких умов створюються сприятливі умови для розвитку патогена, що зумовлено більш тривалим періодом сприйнятливості фази рослини-господаря. За сухої спекотної погоди хвороба проявляється слабше.

Інфекція зберігається у формі сумкоспор, що зимують між лусочками бруньок, у ранках на гілках і пагонах. Також гриб може зберігатися у вигляді грибниці в уражених пагонах. Навесні у період розпускання бруньок відбувається подальший розвиток патогена та зараження молодого листя і пагонів.

Для захисту персика від кучерявості необхідно восени або ранньою весною вирізати і знищувати уражені пагони, проводити зяблеву оранку ґрунту та заробляти опале листя, своєчасно обприскувати дерева фунгіцидами, вирощувати стійкі сорти.

М.Й. Піковський, к.б.н., НУБіП України

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here