Система удобрення кукурузи цукрової

0
11693
????????????????????????????????????

Удобрення є одним із основних факторів інтенсифікації виробництва продукції рослинництва, оскільки має надзвичайно високий вплив на продуктивність сільськогосподарських культур, а також на якісні показники одержуваної продукції. Раціональна система удобрення, що враховує показники природної родючості ґрунту (вміст гумусу, доступних для рослин сполук азоту, фосфору, калію, сірки, кальцію, мікроелементів тощо), його агромеліоративного та фітосанітарного стану (вміст і склад солей, реакція ґрунтового розчину, наявність у ґрунті токсичних сполук, важких металів і радіонуклідів, збудників хвороб), кліматичних, організаційно-технічних умов є важливим етапом формування технології вирощування.

Академік Циков В.С. вважає, що саме добривам належить провідна роль у підвищенні врожайності та поліпшенні якості харчових підвидів кукурудзи (особливо – овочевої) у по-рівнянні з іншими агротехнічними заходами, оскільки раціональне органо-мінеральне живлення культури забезпечує підвищення імунітету рос-лин, посилює стійкість до грибкових, бактеріальних, вірусних захворювань, поліпшує перебіг фізіологічних процесів, посилює регенеративні можливості рослин, знижує їх природну чутливість до негативних факторів навколишнього середовища.

Відомо, що кукурудза цукрова – вимоглива до родючості ґрунтів культура з доволі високим рівнем споживання основних елементів живлення. До того ж, вона потребує низки мікроелементів, нестача яких навіть за інтенсивного живлення макроелементами істотно знижує потенційну продуктивність та негативно позначається на показниках якості врожаю. Існують різні погляди на те, скільки основних елементів живлення культура виносить з урожаєм в 1 т товарних кондиційних качанів (характеристики качанів кукурудзи цукрової для свіжого ринку мають від-повідати вимогам ДСТУ 8594:2015). Так, з 1 т качанів цукрова кукурудза забирає з ґрунту 4 кг азоту, 3 кг фосфору і 7 кг калію, втім, в окремих джерелах вказаний рівень споживання азоту (6–8,5 кг) та калію (7–9 кг) є значно вищим, у той час як потреби у фосфорі залишаються мінімальними (2,5–4 кг). Наші дослідження вказують на те, що інтенсивність споживання елементів живлення цукровою кукурудзою суттєво коливається залежно від реалізації технологічних факторів впливу, наприклад, зростає пропорційно підвищенню доз мінеральних добрив, поліпшенню водного режиму тощо. За збільшення валового виносу макроелементів посилення мінерального живлення вело до підвищення ефективності їх засвоєння, тобто знижувало їх витрати рослинами культури на формування одиниці врожаю. Найбільшою мірою ступінь ви-носу та засвоєння елементів живлення залежить від генетичних особливостей вирощуваного гібриду.

Цукрова кукурудза споживає елементи живлення з ґрунту та добрив нерівномірно. Нижче наведено основні «критичні» періоди щодо потреби в основних елементах живлення:

  • максимум споживання азоту та сірки – період від 5–7 листків (у цей час закладається кількість рядів зерен на качані та його розміри) до 10– 14 листків (у цей період розвитку рослин формується кількість зерен у рядку качана);
  • максимум споживання фосфору – від проростання до фази 3–5 листків (особливо актуальним є питання посиленого фосфорного живлення у перші тижні після висадження цукрової кукурудзи за розсадного способу її вирощування), у період від цвітіння волоті до початку формування зерна;
  • максимум споживання калію – від фази 5–7 листків до фази викидання во-лоті та під час цвітіння.

Порушення режиму живлення рослин кукурудзи цукрової веде до появи так званих дефіцитарних розладів і захворювань, які здатні за тривалого перебігу істотно знижувати продуктивність культури, створюють додаткову загрозу ураження шкідниками та хворобами.

Крім макроелементів, кукурудза цукрова для нормального росту і розвитку потребує достатньої кількості мікроелементів, зокрема: кальцію, бору, магнію, сірки, міді, цинку, марганцю, заліза тощо.

Більшість із них культура потребує у мікродозах протягом усього періоду вегетації, а деякі з них набувають особливого значення у стартовий період росту (наприклад, кальцій), під час наростання вегетативної маси (магній, цинк, мідь), у період цвітіння (бор).

Результатами багаторічних досліджень, виконуваних протягом десятків років низкою вчених і фахівців як в Україні, так і за кордоном, було встановлено певні ключові закономірності застосування органо-мінеральних до-брив під цукрову кукурудзу.

Так, встановлено, що азотні добри-ва мають найвищу цінність для даної культури, причому практично рівень максимального азотного навантаження на культуру в умовах зрошення необмежений. Тобто навіть за внесення азоту в надзвичайно високих дозах (понад 300 кг/га за діючою речовиною) ще можливо отримання додаткового приросту врожайності на бідних ґрунтах. Втім, азотне живлення у дозі 360 кг/га д.р. пригнічує рослини. Зазначимо, що дані дози азотного живлення, які здаються нам космічними, насправді можуть бути виправданими і в умовах України, якщо мова йтиме про вирощування цукрової кукурудзи на пісках, де вміст природного азоту практично дорівнює нулю. Але варто звернути увагу на той факт, що гра з високими дозами азотних добрив, особливо їх нітратної форми, а також органічного азоту з гною має свої нюанси, неврахування яких може звести нанівець усі спроби одержати якісний врожай. Справа в тому, що при надмірно високих дозах азоту рослини мають сильну тенденцію до накопичення його у своїх тканинах, звичайно, що, в першу чергу, вегетативних. Але коли граничний поріг перевищено, накопичення нітратного, нітритного азоту у тканинах посилюється у рази, крім того, зростає ризик реагування їх з амонійними органічними сполуками тканин рослини з утворенням ще більш небезпечних речовин-канцерогенів (наприклад, нітрозамінів), накопичення яких відбувається вже не тільки у вегетативних органах, але й у плодах (зернівках тощо). Тож варто застосовувати дози азоту понад екологічно безпечні 150 кг/га діючої речовини з великою обережністю, бажано поетапно, слідкуючи при цьому за реакцією рослин, ґрунту, рівнем накопичення азотних сполук у тканинах тощо. Взагалі азотні добрива варто застосовувати під цукрову кукурудзу у кілька строків (звичайно, схема дуже приблизна, проте може слугувати орієнтиром під час планування власної системи удобрення культури):

  • Перше внесення під основний обробіток ґрунту (до 30–60 кг/га д.р.). Застосовувати тільки амонійну форму добрив. Замість внесення під основний обробіток ґрунту краще використати наступну опцію.
  • Друге внесення (або перше) під передпосівну культивацію (до 30–50% загальної запланованої дози).
  • Третє внесення у фазу 5–7 листків культури (кореневе підживлення, до 25–30% загальної запланованої дози).
  • Четверте внесення через тиждень–два після попереднього (решта дози азоту, можна як коренево, так і по листу).

Фосфорні добрива варто вносити в основне внесення (передпосівне або під основний обробіток ґрунту). Фосфор малорухливий елемент, практичноне втрачається і не переміщується по ґрунтовому профілю, тож максимально ефективним є його припосівне локальне внесення у рядки (на відстані 10–15 см вбік від рядка та на глибину до 10–20 см, оскільки надмірно близьке розміщення гранул добрива може нашкодити молодим паросткам кукурудзи). Найбільш ефективним припосівним добривом є фосфат амонію, у той час як в основне внесення краще застосовувати подвійний суперфосфат. Підживлення фосфором практично важко організувати, та вони мають невисоку ефективність, тож потурбуватись про достатній рівень фосфорного живлення варто заздалегідь.

Калій можна застосовувати в усі строки. Частину (50–70%) можна внести разом із фосфорними добривами та азотом у передпосівне чи основне внесення, а решту дозовано давати рослинам у вигляді листкових чи кореневих підживлень під час інтенсивного росту рослин, поєднуючи їх з азотними підживленнями. Зазвичай більшість ґрунтів України, де вирощують цукрову кукурудзу, не потребують високих доз калійного живлення.

Щодо рівня сірчаного живлення, цілком достатньо для цукрової кукурудзи на більшості ґрунтів 15–20 кг/га д.р. Дози внесення мікроелементів, як, наприклад, цинку, марганцю, бору зазвичай не перевищують 2–5 кг/га д.р. Часто на родючих чорноземних ґрунтах можна знехтувати внесенням мікроелементів, якщо не спостерігається негативних симптомів їх дефіциту – це зекономить кошти та не-суттєво відіб’ється на продуктивності культури.

Взагалі систему удобрення кукурудзи цукрової складають, виходячи з природної родючості конкретного ґрунту на конкретному полі. Так, залежно від ґрунту та запланованої врожайності норми внесення добрив можуть коливатися в широкому діапазоні: N60-150P60-150K0-200. У середньому норми внесення основних елементів живлення на кукурудзі цукровій для формування врожайності 15 т/га качанів становлять близько N120-150P60-90K0-60 на каштанових ґрунтах, N90-120P30-80K0-60 на чорноземах, N150-200P90-120K100-200 на піщаних ґрунтах.

Добре впливають на ріст і розвиток кукурудзи цукрової добрива на основі гумінових кислот (так звані гу-мати, наприклад, вітчизняний ROST-концентрат різних марок), а також стимулятори росту (наприклад, Емістим С, який варто застосовувати у фази 3–5 листків та перед викиданням волоті культури). Підживлення гуматами забезпечує кращий розвиток кореневої системи рослин, активацію корисної ґрунтової мікрофлори, сприяє поліпшенню структури ґрунту і загальному зміцненню імунітету рослин. Вносити гумати можна як шляхом обприскування по листу, так і фертигацією. Застосування гуматів дає можливість знизити дози мінеральних добрив, підвищити їх ефективність, швидко зняти стрес у рослин. Застосування препаратів-укорінювачів (наприклад, Smart Grow Rootmost) дозволяє забезпечити рослини цукрової кукурудзи на початковому етапі росту і розвитку достатнім рівнем живлення та покращити приживання розсади.

Окремо варто зупинитися на питанні застосування органічних добрив під час вирощування кукурудзи цукрової. Пряме застосування гною в будь-якому вигляді під цукрову кукурудзу є нераціональним. Органіку краще внести під попередню культуру, якщо вона дійсно цього потребує (наприклад, під огірки). У тому ж разі, якщо було ви-рішено застосовувати органіку саме під цукрову кукурудзу, норма внесення (яке виконують восени обов’язково під глибокий полицевий обробіток ґрунту на 25–32 см) не повинна перевищувати 15 т/га. Тоді норми внесення мінеральних добрив необхідно скоригувати, виходячи з того, що 1 т якісного гною містить 5 кг азоту, 2,5 кг фосфору та 6 кг калію. У перший рік віддача від органічних добрив буде максимально повною, тому можна сміливо розраховувати, що з 10-ма тоннами гною буде внесено щонайменше N40-45P20K50-55 у доступній рослинам формі. Взагалі післядія гною на зрошуваних землях триває ще 4–5 років, втім, вона стає менш відчутною з кожним наступним роком. Застосування органічних до-брив вимагає ретельнішого фітосанітарного моніторингу посівів, контролю якості добрива.

До речі, на ґрунтах, що піддавалися регулярній хімічній меліорації, наприклад, внесенню гіпсу, рідко спостерігається потреба у внесенні додаткових доз кальцієвих та сірковмісних добрив. Також варто враховувати поживну цінність ортофосфорної та азотної кислоти (як добрив), що застосовуються для промивання систем краплинного зрошення.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here