Чуфа — їжа фараонів

1
111292

Чуфа, або земляний мигдаль, або тигровий горіх, або, як називали цю рослину у давнину – смикавець, нині рідкісний гість на ділянках українців. Втім, на думку землевласника з Київщини Юрія Осадчого, який вже вісім років культивує на своїх присадибних ділянках у Баришівському і Бориспільському районах чуфу, вона може стати їжею майбутнього, важливою культурою у раціоні людства. До речі, за енциклопедичними даними, колись так і було. Смикавець складав основу раціону австралопітеків, які жили приблизно два мільйони роки тому. Бульбочки чуфи знаходили у гробницях єгипетських фараонів, згадки про рослину зустрічаються у працях Геродота, Теофраста, Плінія, що свідчить про господарську важливість цієї культури у Стародавньому світі. Адже плоди цієї рослини наділені високими поживними якостями, до того ж можуть бути помічними у профілактиці чоловічих недуг, цукрового діабету, захворювань кишковошлункового тракту. Нині у комерційних масштабах рослину культивують у країнах Африки, Азії і Середземномор’я, зокрема, у іспанській автономній області Валенсія, де з плодів чуфи готують орчату – популярний там охолоджуючий напій.

Взагалі про чуфу написано чи-мало, адже історія використання рослини на теренах тільки України налічує кілька сотень років.

Тож хто зацікавиться цією куль-турою, легко знайде ознайомчу інформацію. Набагато кориснішим може бути практичний досвід Юрія Осадчого, яким він охоче ділиться, і не лише із журналістами.

Як розповів ентузіаст, зі смикавцем він познайомився, коли його родичка привезла бульбочки чуфи із Казахстану, де цю рос-лину вирощують у промислових масштабах. Цікаво, що з чотирьох бульбочок чоловік впродовж кількох років виростив насіннєвий матеріал для засівання ділянки розміром у 0.1 га, при цьому на насіння відбирав лише найбільші плоди, щоб отримати найкращий результат.

– Перед садінням замочую бульбочки на три доби, щодня міняю воду, бо солодкуваті на смак плоди можуть забродити. Потім висаджую насінини рядками на глибину приблизно до 5 сантиметрів, відстань між ними 10 –15 см, міжряддя становлять 30–40 сантиметрів. Зазвичай кладу по парі насінин, що гарантує схожість, – каже Юрій Осадчий. – Саджу смикавець або протягом останньої декади квітня, або на початку травня. Все залежить від погодних умов. Скажімо, цього року зима була надзвичайно тепла з мінімальною кількістю опадів, і якщо навесні волога швидко випаровуватиметься з грунту, не бачу сенсу чекати до травня. До речі, перші сходи з’являються вже за два тижні після садіння.

У Північній Африці, яку вважають батьківщиною чуфи, ця

культура є багаторічною, але не в Україні, де за наявності низьких температур бульбочки вимерзнуть у грунті, тому смикавець слід щороку висаджувати заново. З власного досвіду Юрій Осад-чий розповів, що чуфа добре почувається на піщаних, суглинкових і чорноземних грунтах, хіба що відтінок плодів може дещо змінитися. На піщаних грунтах колір бульбочок вийде дещо світліший, а врожай, вирощений на суглинках або чорноземах – темніший. Також Юрій Осадчий підмітив: якщо чуфу посадити у низині або іншому більш волого-му місці, це призводить до збільшення зеленої маси, незначного зменшення розміру бульбочок та зниження їх цукристості. Тому господар висаджує смикавець на добре освітлених ділянках і не поливає його. За його словами, минулого року на ділянці в 0,1 га було висаджено близько 1 кг насіння, з якого Юрій Осадчий отримав близько 70 кг бульбочок, з кожного куща вийшов врожай приблизно з півсотні відбір-них «горішків».

– Сходи смикавця бажано звільнити від конкурентів – ви-полоти бур’ян, одного разу ви-стачить. Якщо на грунті присутня кірка, слід розпушити землю, щоб надати доступ кисню до кореневої системи. От і вся агротехніка чуфи. Культура абсолютно невибаглива, є успішним попередником для будь-якої овочевої культури, бо добре розпушує землю. До речі, чуфу можна повертати на попередню ділянку вже за два–три роки. У довідниках написано, що є шкідники, які її псують але я їх жодного разу не бачив. Хвороб ні наземної час-тині, ні підземної теж не спостерігав, – розповідає Юрій Осад-чий. – Врожай збираю в останню декаду жовтня або першу декаду листопада, коли бульбочки, які знаходяться на корінцях, максимально дозрівають. За кіль-ка тижнів до збирання врожаю серпом знімаю верхню частину рослини. Її використовую як начиння для подушок або як мульчу. Стебла чуфи настільки міцні, що з них можна робити канати. Я підсушую їх просто неба, і вони слугують у вигляді мульчі багато років на відміну від сіна чи соломи, яка перепріває за сезон. Сухе чуфиння у подушках з часом може хіба що злежатися, у такому випадку додаю свіжого мате-ріалу, і подушка знову як нова.

Як зазначив Юрій Осадчий, збирання врожаю є найтяжчою операцію в умовах непромислового вирощування чуфи. Скажімо, над ділянкою розміром у одну сотку Юрій Осадчий і двоє членів його родини працюють близько тижня, вибираючи вручну досить дрібні бульбоплоди смикавця. Заступом підкопують кореневище рослини, кладуть його на спеціальне решето, щоб струсити землю, а потім вибирають найякісніші бульбочки. Потім плоди миють і сушать у затінку просто неба або на горищі, де є провітрювання. Сировину розкладають на рядно шаром у п’ять сантиметрів. При зберіганні плодів чуфи варто обрати сухе місце, де температура повітря буде не нижче 0 °C. Найважливіше, щоб не було доступу до продукту гризунів, яким він дуже прийшовся до смаку. До речі, і не тільки їм. Плоди чуфи якнайкраще піді-йдуть як наживка при ловлі ко-ропа. Бо вони смачні і поживні, хоча, судячи з їх зовнішнього вигляду, цього і не скажеш.

Юрій Осадчий радить вжи-вати бульбочки смикавця не тільки цілими, а і як кулінарні добавки. Він додає змелені зви-чайною м’ясорубкою плоди чуфи у випічку, салати, мед та у чуфарики – вівсяний смаколик, який господар виготовляє у домашніх умовах. А з коренів чуфи заварює напій, який називає чуфучаєм.

– Для цього кореневище смикавця і частину стебла у 5 см, яке лишається після зрізання зеленої маси, з вечора заливаю окропом і до ранку напій настоюється. Для того, щоб бульбо-плоди рослини використовувати у профілактичних цілях від не-дуг, достатньо споживати 7–10 горішків на добу. А ще з чуфи роблять молоко, хто його про-бував, відмовляються від мигдального молока, адже смакова гамма молока з чуфи значно багатша. Зі смикавця виходить і смачна олія – запах нейтраль-ний, я її робив з необсмаженого горішка – колір дуже світлий, але термін зберігання такої олії невеликий, лише 1 місяць, а шрот, що лишається від віджимання, можна використовувати для виготовлення борошна. Додаю борошно з чуфи при випіканні домашнього хліба.

Юрій Осадчий зазначив, що дослідний зразок плодів чуфи у нього зберігався три роки, потім замочив його у воді, а коли об’єм плодів відновився, використав бульбочки для виготовлення чуфариків.

1 КОММЕНТАРИЙ

  1. Дуже корисна інформація, велике спасибі.
    Підкажіть будь ласка як зв’язатися з паном Юрієм
    Попередньо дякую

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here