АНАЛІЗ РИНКУ ЦУКРОВОЇ КУКУРУДЗИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ ЯК ЕКСПОРТЕРА

0
11863

Цукрова кукурудза – культура вже далеко не нова, але достатньо малопоширена, особливо на теренах колишнього СРСР та у Європі. Зокрема, за даними van der Westen (2008), кукурудзу цукрову на полях Європейського Союзу  вирощують лише у теплому кліматичному поясі на площі близько 73600 га (погодьтесь, що це зовсім не багато). Попри те, що цукрова кукурудза відома  ще з 60-х років минулого століття, вона й досі знаходиться на задвірках практично в усьому світі, крім, напевно, США. Детальної статистики за даною культурою (маємо на увазі облік площ вирощування, врожайності, попиту на ринку, цінової політики тощо) у більшості країн світу не ведуть. Запит у ФАОСТАТ (один із найбільш авторитетних і широких за охопленням статистичних даних ресурс) не дає жодної актуальної інформації про цукрову кукурудзу, у той час як практично всі інші овочеві культури там представлені. Перегляд вітчизняного статистичного щорічника дає інформацію лише по зерно-кормовій групі кукурудзи. Виходить, що цукрова кукурудза нікого не цікавить? Не будемо квапитися з висновками.

Проаналізуємо наявні дані щодо статистики виробництва та споживання культури. Bavec et al. (2015) відзначають стійку тенденцію до зростання попиту на цукрову кукурудзу в країнах Євросоюзу з початку 2000-х років і донині, що чітко простежується за наявними статистичними даними. Так, наприклад, якщо у 2000 році у Німеччині споживали 842000 т/рік, то у 2007 – вже 1730000 т/рік (практично вдвічі більше); в Австрії попит зріс з 145000 т/рік до 1012000 т/рік (практично в 7 разів); у Чехії – з 18000 т/рік до 304000 т/рік (у 17 разів!). При цьому основу задоволення попиту в країнах ЄС досі складає імпортна кукурудза, переважно – зі США. Оскільки сумарне виробництво цукрової кукурудзи у країнах Європи сягає лише близько 20% світового і зосереджено в основному у таких країнах, як Франція, Угорщина, країни ЄС вимушені імпортувати продукцію. До речі, станом на 2004 рік (Letrat & Pulam, 2007) четвірка лідерів з виробництва цукрової кукурудзи виглядала так: 1 – США (4,12 млн мегатонн), 2 – Мексика (0,63 млн мегатонн, 3 – Нігерія (0,58 млн мегатонн), 4 – Франція (0,50 млн мегатонн). Помітно, що розрив між США та іншими країнами-виробниками дуже суттєвий. Левова доля світової цукрової кукурудзи – американська. Звісно, коливання виробництва кукурудзи мають місце і у цій країні. Так, наприклад, вартість цукрової кукурудзи, що була вироблена у США (до речі, як і в Україні, понад 50% культури вирощують дрібні фермери на невеликих площах) у 2015 році, склала 255,5 млн доларів (2,5 млн мегатонн), при цьому розподіл продукції за цільовим призначенням такий: 74% – ринок свіжої продукції і 26% – на переробку (консервація, заморожування та ін.). Однак все одно експортер-лідер залишається незмінним – це США. Якщо казати про консервовану цукрову кукурудзу, наступними за США із незначним відривом ідуть Угорщина, Франція і Таїланд, а у випадку із замороженою цукровою кукурудзою трійка лідерів виглядає так: США, Угорщина, Нова Зеландія. Найбільшими імпортерами (ринки збуту для країн-лідерів із виробництва) є Російська Федерація, Німеччина, Великобританія, Японія, Республіка Корея. Втім, все одно основним споживачем цукрової кукурудзи (50% і більше глобального рівня споживання) є Північноамериканський континент. Однак нестача цукрової кукурудзи на світовому ринку овочевої продукції відчувається, і наявність монополіста в особі США не йде на користь політиці ціноутворення.

Більшість європейських країн, що знаходяться у північних широтах, відмовляються від вирощування цукрової кукурудзи через несприятливі для культури умови середовища (надто вологий та прохолодний клімат, несприятливий тип ґрунту, недостатня кількість світла тощо). Вирощування цукрової кукурудзи у закритому ґрунті – річ, звісно, не абсолютно неможлива, але маловивчена та може не виправдовувати витрат. У той самий час Україна має надзвичайно сприятливі для вирощування якісної цукрової кукурудзи ґрунтово-кліматичні умови, але все ще пасе задніх і відстає від європейських лідерів – Франції та Угорщини – за рівнем виробництва. У чому полягає проблема? Адже культура користується гарним попитом як на внутрішньому ринку впродовж усього сезону (і навіть у зимовий період як у вигляді свіжозамороженої продукції, так і у вигляді консервів), так і на зовнішньому, надає широкі можливості для експорту та отримання валютних прибутків. До того ж, українська кукурудза для тієї ж Німеччини буде привабливішою, аніж американська, з кількох причин: по-перше, логістичних і цінових (нашу кукурудзу простіше, швидше доставити, вартість доставки та самої продукції буде істотно нижче), а по-друге, українська цукрова кукурудза виграватиме за показниками якості у тому плані, що в останні роки у США активно впроваджуються у виробництво ГМ-гібриди культури, ставлення до яких у більшості країн ЄС неоднозначне, а в Україні ГМ цукрової кукурудзи поки що не вирощують, тож наша «солоденька» для європейського споживача буде привабливішою.  То що ж заважає Україні посісти місце лідера з виробництва цукрової кукурудзи якщо не у світовому, то в європейському масштабі? Питання риторичне.

Казати про низьку обізнаність агровиробників із технологією вирощування зараз уже, напевно, не можна – існує ціла низка вітчизняних публікацій та матеріалів за даною тематикою. Скоріше за все, щось відштовхує середньостатистичного фермера від бажання займатися виробництвом кукурудзи цукрової. Можливо, це необхідність широкого залучення ручної праці, а можливо – невисока тривалість зберігання продукції, потреба у швидкому збуті, оскільки мало хто може дозволити собі придбання устаткування для зберігання качанів в умовах керованої атмосфери або заморожувальні установки. А може, український фермер не хоче відмовлятися від уже проторованої стежки та вирощує той набір культур, до якого звикли ще його пращури… Відповідь знайти важко. Але навряд чи хто буде сперечатися, що у нашій країні немає 100000 га землі, з яких можна одержувати 1,5–2,0 мегатонни (і навіть більше) якісних товарних качанів, які є надзвичайно привабливими як для українського, так і для європейського споживача.

П.В.Лиховид, с. н. с., Інститут зрошуваного землеробства НААН

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here